SCRIPTURE STUDIES

 VOLUME TWO - THE TIME IS AT HAND

Chapter 2 – BIBLE CHRONOLOGY

БІБЛІЙНА ХРОНОЛОГІЯ

 РОЗДІЛ ІІ

ХРОНОЛОГІЯ НЕОБХІДНА ДЛЯ ЗРОЗУМІННЯ ПРОРОЦТВ – НЕВІД’ЄМНА ІНФОРМАЦІЯ, ДАНА В БІБЛІЇ – ВІД СТВОРЕННЯ АДАМА ДО 1873 РОКУ Н.Е. БУЛО ШІСТЬ ТИСЯЧ РОКІВ – ВИКЛАДЕННЯ БІБЛІЙНОЇ ХРОНОЛОГІЇ У ВИГЛЯДІ ВЕЛИКИХ ПЕРІОДІВ – ЇЇ РОЗГЛЯД В ПОДРОБИЦЯХ – ВІД СТВОРЕННЯ ДО ДНЯ, КОЛИ ВИСОХЛИ ВОДИ ПОТОПУ – ДО УГОДИ АВРААМА – ДО ДАННЯ ЗАКОНУ – ДО ПОДІЛУ ХАНААНУ МІЖ ПЛЕМЕНАМИ – ПЕРІОД СУДДІВ – ПЕРІОД ЦАРІВ – ПЕРІОД СПУСТОШЕННЯ – ДО 1873 РОКУ Н.Е. – ЧИМ ЦЯ ХРОНОЛОГІЯ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ХРОНОЛОГІЇ ЄПИСКОПА АШЕРА, ЗАНОТОВАНОЇ В АНГЛІЙСЬКИХ БІБЛІЯХ – СПРАВЖНЯ ДАТА НАРОДЖЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА

В цьому розділі ми представляємо біблійний доказ, який вказує на те, що шість тисяч років від створення Адама закінчились разом із 1872 роком н.е., і з того часу, тобто з 1872 року н.е., ми хронологічно увійшли в сьому тисячу років, або в Тисячоліття. Його початкова частина, тобто “День Господній”, “день горя”, має стати свідком розбивання на шматки царств цього світу і встановлення  Божого Царства під всіма небесами.

Хронологія також необхідна як основа для вивчення пророчих періодів. Перш за все ми повинні вияснити, де ми знаходимось в течії часу. Щоб це зробити, ми мусимо мати достовірні дати для підрахунку, і тому в першу чергу ми займаємось темою хронології. А повна хронологія людської історії повинна, звичайно, початись разом із створенням людини.

Тривалість часу від створення людини підраховують по-різному. Серед тих, хто приймає біблійний запис, може існувати лише незначна різниця в думках; але серед тих, хто цей запис відкидає, різниця є величезною, коливаючись від [34] десяти тисяч до сотень тисяч років. Такі гіпотези основані на фактах, які дають лише слабку підставу для таких безглуздих і безвідповідальних висновків. Наприклад, знайдення камінних наконечників у торфових болотах Швейцарії та Ірландії на значній глибині під поверхнею землі взято за доказ, що їхній рівень був колись поверхнею, і що торф’яні мохи поступово розростались кругом них і над ними; час же, необхідний для такого росту, вираховувався на основі теперішньої швидкості росту за століття, яка є дуже незначною. Якщо б їхні припущення були правдою, то, безперечно, це доказувало б, що людина жила вже сотні тисяч років тому. Але інші геологи доказують, до того ж досить логічно,  що ці торф’яні болота були колись такими м’якими, що камінні наконечники могли запросто зануритися поступово, протягом декількох століть, на велику глибину.

Процитуємо інший приклад: ”В процесі вимірювання глибини болотистого ґрунту долини Нілу знайдено дві випалені цеглини, одну на глибині двадцять,  іншу ж – на глибині двадцять чотири ярди. Якщо ми порахуємо товщину щорічного осаду, утвореного рікою, як вісім дюймів за століття, то мусимо визначити вік першої цеглини 12 000 років, а другої – 14 000. За допомогою аналогічного підрахунку Бурмайстер [відомий геолог] зробив припущення, що з часу появи першої людини на землях Єгипту минуло сімдесят дві тисячі років. А європейській людині, котра була свідком останньої льодовикової епохи, Драпер [інший відомий геолог] приписує вік більше ніж 250 000 років”.*

--------------------
*Проф. Н. Джолі, “Людина перед епохою металу” (N. Joly, “Man Before Metals”), стор. 183.
--------------------

Звичайно, “якщо ми рахуватимемо” так, як ці великі люди, то дійдемо до таких же великих висновків. Але деякі з нас є настільки ненауковими, що готові запитати, чи не може бути таке, щоб осади мулу на ріці Ніл були такими ж [35] нерегулярними, як і на інших річках, які часом змінюють своє русло і розмивають береги лише за одну повінь? А ще ми пам’ятаємо про потоп за днів Ноя, відомості про який не лише детально згадані в Біблії, але й збереглися в найбільш древніх переказах поганських народів. Цікаво, скільки мулу та наносів це спричинило – окрім тих восьми дюймів за століття? Цікаво також, чому цим великим розумам не спало на думку – як цілком природно спало декотрим не таким великим, – що дві цеглини, вкинені в такий “в’язкий ґрунт” в той час, коли він був покритий водою і був дуже м’яким, могли б зануритись на значну глибину завдяки своїй власній вазі, будучи набагато щільнішими, ніж в’язкий ґрунт? Що стосується різниці в глибині занурення тих двох цеглин, то для ненаукового розуму набагато логічніше припустити, що одна з них впала в болото ребром, тобто гострим кінцем, тоді як інша, падаючи плоскою стороною, занурювалась набагато повільніше, ніж припускати, що люди, які в часі жили на віддалі двох тисяч років одні від одних, виготовили дві зовсім одинакові цеглини.

Не так давно в колишньому руслі ріки Міссісіпі було знайдено скелет людини, і деякі геологи почали рахувати, на як багато тисячоліть могли би вказувати численні фути мулу, болота і т.п., що покривали скелет. Їм здалося, що вони отримали дуже цінний екземпляр доісторичної людини. Але знайдені пізніше на декілька футів нижче скелета частини “плоскодонки”, яку вживали на Міссісіпі менш ніж п’ятдесят років тому, повністю перевернули підрахунки і звільнили людство від “ще одного доказу”, що світ є на сотні тисяч років старшим, ніж навчає Біблія.

Залишаючи суперечливі та абсолютно недостовірні здогадки деяких геологів стосовно цього предмету хронології, ми звертаємось за інформацією до історії людства. І що ми знаходимо? Історію найстарших поганський народів чітко і виразно можна простежити менш ніж три тисячі років назад. Все, що було перед тим, є темною, невизначеною, міфічною, [36] вигаданою і недостовірною традицією. Римська історія не сягає так далеко назад, оскільки минуло лише двадцять сім століть, відколи Рим був заснований, та й то його перші століття оповиті сумнівними легендами. Три тисячоліття назад у Вавилонській, Сирійській та Єгипетській історіях приводять нас до періоду, де їхні записи є досить обривчасті й огорнуті великим мороком. В історії Китаю вони приводять нас до династії Чжоу, де події Китайської історії “починають бути більш достовірними”. А що ми знаходимо в Греції, відомій протягом минулих трьох тисячоліть своєю вченістю, де більше, ніж в інших народів, ми могли б сподіватись знайти точну історію? Ми знаходимо її дати точними лише протягом останніх двадцяти шести століть і не більше. Якщо йти далі назад, ми приходимо до так званого “легендарного, міфічного, доісторичного періоду” Греції. Єдиний логічний і зв’язний звіт про перші три тисячоліття людини на землі знаходиться в Біблії. І цей факт безсумнівно узгоджується з її твердженням, що вона має божественне походження, керівництво та була божественно збережена.

З датами є та сама ситуація, що й з історією: світ без Біблії не має жодних методів, щоб простежити хронологію назад після 776 року до н.е. В зв’язку з цим процитуємо професора Фішера з Єльського університету: “Точний метод встановлення дат досягався повільно. З цією метою було потрібно запровадити поняття ера. Найбільш ранній точний час для датування подій встановлено у Вавилоні – ера Набонасара, 747 рік до н.е. Греки (приблизно від 300 року до н.е.) датували події від першої записаної перемоги на Олімпійських іграх 776 року до н.е. Ігри проводилися кожних чотири роки. Отже кожна Олімпіада позначала період в чотири роки. Римляни вели літопис (хоч після заснування Риму вони декілька століть цього не робили) власне від тієї події, тобто від 753 року до н.е.”.

Для наступного доказу, що багато так званих історій далекого минулого щедро насичені вигадками та міфічними [37] легендами, через що вони не становлять цінності для хронологічних даних і зовсім не вартують обговорення, ми процитуємо із Американської Енциклопедії (заголовок Хронологія)наступне:
“Історія древніх народів – за винятком, мабуть, тільки євреїв –  веде назад до міфічних періодів з тисяч або мільйонів років. І навіть після того, як записи починають набувати історичного вигляду, розбіжності залишаються дуже великими... Ассирійські, вавилонські та єгипетські написи зроблені зниклими мовами та знаками, які вже давно вийшли з ужитку... Автентичність грецьких та римських дат у загальному встановлена добре до першої Олімпіади 776 року до н.е. і початку періоду правління консулів в 510 році до н.е. Попередні ж дати в основному мають характер традиції або легенди. Геродот є достовірним лише стосовно подій свого часу, близько 450 року до н.е., і тих, що відбулись сто чи двісті років раніше”.

Клінтон у своїй праці про Грецьку хронологію (стор. 283) говорить: “Історія, що знаходиться в Єврейському Писанні, є дивовижною і приємною протилежністю ранніх записів греків. В цих останніх ми знаходимо заледве декілька невиразних фактів, що збереглися завдяки поетам, котрі за допомогою всіляких поетичних епітетів та легенд передали те, що отримали від усного переказу. Натомість в літописах єврейського народу ми маємо автентичні розповіді, описані сучасниками під проводом натхнення. Те, що вони нам передали, дійшло до нас, відповідно, при подвійному схваленні, адже в нотуванні фактів, на основі яких їхні докази, як простих людських свідків, могли б мати вартість, їм допомагало ще й божественне натхнення”.

Біблія, дана нашим Богом, є історією перших трьох тисячоліть і єдиною книгою на світі, яка (починаючи від Адама, першої людини, згаданої в історії, на монументах чи в написах, чиє ім’я, час створення та час смерті були записані, і від кого [38] в послідовному ланцюгу можна простежити імена та вік його нащадків протягом майже чотирьох тисячоліть) пропонує нам виразну та зв’язну історію аж до часу, де світська історія стає вповні автентичною. Ми побачимо, що біблійний запис сягає першого року Кіра, 536 року до н.е., – добре встановленої та загально прийнятої дати. Тут нитка біблійної хронології обривається – саме в тому місці, де світська історія стає вірогідною. Тим самим Бог забезпечив своїх дітей чітким і послідовним записом аж до теперішнього часу. Біблія своїми пророцтвами навіть доповнює історію – аж до завершення “реституції всього” в кінці сьомого тисячоліття, звідки почне датуватись нова ера вічного блаженства. Тому Біблія – це єдиний запис у світі, який пропонує нам огляд людської історії в цілому. Вона веде нас від втраченого раю Буття до відновленого раю Об’явлення, простежуючи шлях людства у вічність. Історія та пророцтва Біблії, разом взяті, дають нам панорамний огляд всього ходу подій від створення та гріхопадіння людини до її поєднання і реституції. Тому Біблія є картою всієї історії. Без неї, як було правильно сказано, історія була би “подібною до рік, що пливуть з невідомих джерел до невідомих морів”. Але під її керівництвом ми можемо простежити ці ріки до їхніх джерел, і навіть більше: можемо побачити їхнє славне завершення в океані вічності.

Таким чином лише в Біблії ми можемо сподіватись знайти записи, що вірно впорядковуватимуть неузгоджені періоди і хронологічні незбіжності, які, на перший погляд, виникають з хронік людської історії, приводячи їх до узгодженості один з одним та з періодами в природі.

Починаючи з питання, скільки часу минуло від створення людини, ми повинні почуватись і почуваємось впевненими в тому, що Той, Хто дав пророцтва і сказав, що в Час Кінця вони повинні стати зрозумілими, у Своєму Слові подбав про необхідну інформацію, щоб допомогти нам точно розташувати ці пророцтва. [39] Проте кожний, хто сподівається, що ці питання будуть настільки чітко викладені, що будуть переконливі навіть для того, хто читає тільки поверхнево, чи для нещирого скептика, буде розчарований. Божі часи та пори представлені таким чином, щоб бути переконливими в цей час лише для тих, хто, пізнавши Бога, може розпізнавати Його характерні методи діяльності. Цьому є даний доказ: “Щоб звершений був Божий чоловік” (2 Тим. 3: 17, Кул.). Такі добре знають, що по всіх тих стежках, по яких їхній Отець веде їх, вони мусять йти вірою, а не видінням. Сподіваємось, що для всіх, хто готовий так іти, ми зможемо на кожному кроці вказувати на переконливі твердження Божого Слова – непорушний фундамент для розумної віри.

Ми тут не дискутуватимемо щодо заслуг Септуагінти1 та єврейських версій книг Старого Заповіту, їхніх відмінностей у хронологічних даних тощо, а переконаємо себе і, сподіваємось, читача, нагадуванням, що перше було перекладом єгиптян, тоді як останнє є оригінальним єврейським записом. Ці факти, з урахуванням майже забобонного благоговіння, з яким євреї оберігали кожну йоту й титлу цих священних писань, є міцним доказом вірогідності єврейської версії. Вона широко визнана вченими, і в цьому томі ми дотримуємось її дат і т.п.

-------------------
1 Генрі Брауні в «Ordo Seclorum» підтверджує неточність хронології Септуагінти.
-------------------

Тут ми представляємо доказ, що від створення Адама до 1873 року н.е. минуло шість тисяч років. І хоч Біблія не містить жодного прямого твердження, що сьоме тисячоліття буде епохою Христового царювання, великим Суботнім Днем реституції світу, все ж древні перекази не позбавлені логічної підстави. Закон, даний Ізраїлю, образному народу, який велів, що після шести днів праці й втоми повинен наступити день відсвіження та відпочинку від діл, здається належною ілюстрацією [40] шести тисячоліть, коли все твориво важко трудиться й стогне в рабстві гріха та смерті (Рим. 8: 22), даремно намагаючись визволитись, а також величного Тисячолітнього Дня, в якому втомлені та обтяжені зможуть прийти до Христа Ісуса, Пастиря та Єпископа їхніх душ, і через Нього знайти відпочинок, відсвіження і реституцію – в якому через заслуги Його дорогоцінної крові вони зможуть знайти покаяння і прощення гріхів. Образного сьомого дня Ісус запитав слабого чоловіка: “Хочеш бути здоровим?” – і у відповідь на його віру та послух дав йому силу взяти своє ложе і йти (див. Ів. 5: 6-9; також Мт. 12: 10, 13; Ів. 7: 23; Лк. 13: 11-16; 14: 1-5). Так само під час позаобразної Суботи, Тисячоліття, всьому світу буде проголошено, що “кожний, хто хоче”, може мати вічне життя і здоров’я, якщо вибере кроки віри та слухняності.

Ми не повинні ігнорувати вже згаданий факт (том І, розділ VІІІ), що вираз день є невизначеним і означає лише період часу довшої або коротшої тривалості. Апостол Петро дає зрозуміти, що період сьомого тисячоліття світової історії повинен бути сьомим днем у Божому розрахунку: “Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день... День же Господній прибуде...” і т.д. (2 Петр. 3: 8, 10).

Отже, якщо сьомий тисячолітній період земної історії буде епохою, особливо позначеною як період Христового царювання, то ми, показуючи, що він почався в 1873 році н.е., будемо доказувати, що ми вже в ньому є. Це пригадує нам вже зауважене в попередньому томі, що Писання вказує, що зоріння Тисячоліття, тобто Дня Господнього, буде похмурим і бурхливим, повним горя для світу та номінальної церкви. В той же час його раннє світанкове світло буде сповнене потіхи та радості для святих, [41] котрі черпають свою потіху й мир з надії, представленої їм в Євангелії. Вона, як якір, сягає поза час горя і тримається дорогоцінних обітниць Тисячолітнього сходу сонця та слави: святі бачать (поза часом горя) славне царювання і обіцяні благословення.

Загальний стан світу сьогодні і швидкий розвиток (з 1873 року) соціалізму, нігілізму та комунізму, неприхованою метою яких є повалення існуючої влади і перерозподіл багатства світу, звичайно не суперечить тому, чого ми повинні сподіватись, проте в деяких відношеннях багато цих речей можуть різко засуджуватись тими, хто любить закон, порядок і мир. Тільки ті, котрі бачать, що грядуща анархія та горе є Божими чинниками у встановленні ще повнішого закону та порядку і ще тривалішого миру, будуть звільнені від непереборного страху, коли переходитимуть через них.

Це наголошення на сьомій епосі, або Тисячолітті, не є єдиною цінністю хронології. Бо хоч ми представимо декілька пророчих викладок, повністю незалежних від хронології, все ж вона є мірилом, завдяки якому і є встановлені деякі пророчі викладки. Досконала погодженість між цими двома групами пророчих вчень (з яких деякі залежать, а деякі не залежать від хронології) є дуже міцним доказом не тільки правильності їхнього застосування, але й правильності хронології, яка виявляє цю узгодженість. На основі цього принципу ключ, який відчинить важкодоступну скриню зі скарбом, є, очевидно, справжнім ключем. Приведена нижче хронологія погоджує різні пророчі вислови стосовно Христового Царства і його встановлення, показуючи їхній відповідний порядок та час. Хронологія є стержнем або держаком, на якому тримаються разом і діють всі пророчі докази стосовно часу, як виїмки або виступи ключа.

[42]
СТИСЛЕ ВИКЛАДЕННЯ ХРОНОЛОГІЇ
ДО 6000 РОКУ ВІД СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ

Наступне стисле викладення хронологічних періодів властиво може бути назване біблійною хронологією, оскільки тільки біблійний запис веде до першого року Кіра, 536 року до н.е., – дати, добре підтвердженої і загально прийнятої вченими. Тут нитка біблійної хронології обривається – трошки поза періодом, де світська історія починає бути вірогідною. Це, по суті, явний доказ божественного керівництва і нагляду, щоб допомогти нам лише там, де ми не в змозі самі собі порадити.
 

До кінця потопу................................................................. 1656  років
Відтоді до Угоди з Авраамом............................................. 427     “
Відтоді до виходу і дання Закону....................................... 430     “

Відтоді до розподілу Ханаану............................................... 46     “

Період Суддів....................................................................... 450     “
Період Царів......................................................................... 513     “
Період спустошення.............................................................. 70      “
Відтоді до 1 року н.е............................................................ 536     “
Відтоді до 1873 року н.е....................................................  1872     “
Разом..................................................................................  6000   років

Коли ми детально розглядатимемо кожний з цих періодів, нехай читач сам підрахує і побачить, який міцний фундамент для нашої віри закладений у Божому Слові. В історичних оповідях Старого Заповіту ми зустрінемось з двома розривами. Але коли ми виявимо, що в Новому Заповіті Бог приготував мости, щоб з’єднати ці два пропуски, то це повинно збільшити нашу довіру до того, що Бог так впорядкував записи, щоб заховати Свої часи та пори, поки не настане Його властивий час для їхнього [43] об’явлення – подібно, як Він вчинив з іншими вже згаданими правдами.

Тепер окремо проаналізуємо вищезгадані періоди в їхньому вже названому порядку аж до царювання Кіра. Тримайте свою Біблію в руках і перевіряйте кожну цитату, щоб прийняти це як Боже Слово, а не людське.

ХРОНОЛОГІЯ ПЕРІОДУ ВІД СТВОРЕННЯ
АДАМА ДО ДНЯ, КОЛИ ВОДИ ПОТОПУ ВИСОХЛИ

“І жив Адам сто літ і тридцять та й сина породив
і назвав ім’я йому Сиф”. 1 М. 5: 3.............................................   130 років
“І жив Сиф сто літ і п’ять літ та й породив він Еноша”.
1 М. 5:6.......................................................................................   105    “
“І жив Енош дев’ятдесят літ та й породив він Кенана”.
1 М. 5: 9......................................................................................     90    “
“І жив Кенан сімдесят літ та й породив він Магалал’їла”.
1 М. 5: 12 ...................................................................................     70    “
“І жив Магалал’їл шістдесят літ і п’ять літ та й породив
він Яреда”. 1 М. 5: 15.................................................................     65    “
“І жив Яред сто літ і шістдесят і два роки та й породив
він Еноха”. 1 М. 5: 18.................................................................    162    “
“І жив Енох шістдесят і п’ять літ та й породив Метушалаха”.
1 М. 5: 21....................................................................................      65    “
“І жив Метушалах сто літ і вісімдесят і сім літ та й Ламеха
породив”. 1 М. 5: 25...................................................................    187    “
“І жив Ламех сто літ і вісімдесят і два роки та й сина
породив, ім’я йому назвав Ной”. 1 М. 5: 28 .............................    182    “
“ А Ной був віку шостисот літ, і стався потоп – вода на землі”.
1 М. 7: 6......................................................................................     600   “
Разом від створення Адама до дня, коли висохли води потопу.
1 М. 8: 13....................................................................................    1656 років

Нічого простішого і докладнішого з точністю до дня, ніж оце, не можна й бажати. Давайте ж тепер досліджувати наступний період.

[44]
ПЕРІОД ВІД ПОТОПУ ДО УГОДИ З
АВРААМОМ, КОЛИ ПОМЕР ТЕРАХ, ЙОГО БАТЬКО

“Сим породив Арпахшада, два роки по потопі”.
1 М. 11: 10.......................................................................................   2  роки
“Арпахшад жив тридцять і п’ять літ та й породив він Шелаха”.
1 М. 11: 12.....................................................................................    35    “
“Шелах жив тридцять літ та й породив він Евера”.
1 М. 11: 14.....................................................................................    30    “
“Евер жив тридцять літ і чотири та й породив він Пелега”.
1 М. 11:16......................................................................................    34    “
“Пелег жив тридцять літ та й породив Реу”.
1 М. 11:18......................................................................................    30    “
“Реу жив тридцять і два роки та й породив Серуга”.
1 М. 11: 20.....................................................................................    32    “
“Серуг жив тридцять літ та й породив Нахора “.
1 М. 11: 22.....................................................................................    30    “
“Нахор жив двадцять літ і дев’ять, та й породив він Тераха”.
1 М. 11: 24.....................................................................................    29    “
“І було днів Терахових дві сотні літ та п’ять літ. І Терах помер”.
1 М. 11: 32...................................................................................     205   “
Разом..........................................................................................     427  років

Це також дуже просто і точно. Але наступний період прослідити вже не так легко, оскільки пряма лінія хронології перервана аж до виходу Ізраїлю з Єгипту. Тому ми не могли б іти далі, коли б не Павло та Степан, котрі, як речники Духа, забезпечили нас з’єднувальною ланкою.

ПЕРІОД ВІД УГОДИ З АВРААМОМ ДО НАДАННЯ ЗАКОНУ

Павло доводить до нашого відома, що довжина цього періоду була 430 років (Гал. 3: 17). Угода містила [45] обітницю одержання землі Ханаану на вічне володіння, і хоч вона мала кількаразове повторне підтвердження – Аврааму, Ісаку, Якову, все ж це завжди була та сама угода (див. 1 М. 12: 7, 8; 13: 14-18; 26: 3, 4; 35: 9-12; 46: 2-4; 50: 24). Як видно з порівняння 1 М. 12: 1-5, 7 та Дії 7: 2-5, угода була укладена (згідно з попередньою обітницею) відразу ж, як Авраам повністю погодився на умови, на яких він мав її одержати, – відразу, як він увійшов до Ханаану. А він це зробив відразу після кончини свого батька, котрий помер в Харані по дорозі до Ханаану. Маючи дату угоди – відразу після смерті Тераха, – наведену Степаном, і слова Павла, що Закон був через 430 років після угоди, ми бачимо, що завдяки Новому Заповіту був зведений міст у хронологічному розриві Старого Заповіту. Але давайте будемо читати опис уважно, зауважуючи ті деталі, за допомогою яких був збудований цей міст:

“І промовив Господь [перш ніж Авраам залишив Месопотамію, тобто Ур Халдейський] до Авраама: “Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого [від братів і т.п.] до Краю, який Я тобі покажу. І [якщо ти так зробиш] народом великим тебе Я вчиню” (1 М. 12: 1, 2. Порівн. Дії 7: 2). Це вказує на те, що Бог запропонував Авраамові угоду ще перш ніж помер Терах, його батько, і перш ніж він прибув для проживання в Харан. Але була умова, яка вимагала Авраамової віри та послуху, перш ніж угода могла бути дійсно складена. Ця умова полягала в тому, що він повинен виявити віру в обітницю, що така угода буде складена з ним. Для цього треба було залишити рідну країну та родину і піти до землі, куди він був скерований. І Авраам це зробив, а оскільки його дружина, племінник Лот і старий батько розділяли його віру і бажали розділити його долю, їм було дозволено вчинити те ж саме. І четвірка вирушила в [46] обіцяну землю. По дорозі, в Харані, його батько Терах помер, після чого Авраам прибув у Ханаан, щоб одержати і скріпити угоду. Степан сказав до Ізраїлю: “Як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер”. “І відправивсь [із Харану] Авраам, як сказав був до нього Господь” (Дії 7: 4; 1 М. 12: 4). Одразу ж після прибуття до Краю була складена угода (див 1 М. 12: 5-7). Отже, ми маємо дату угоди і початок 430-и років – докладно слідом за смертю Тераха, – і маємо повний ланцюг хронології до надання Закону. Першою рисою Закону була Пасха, встановлена в той самий день, коли Ізраїль залишив Єгипет (2 М. 12: 41-43, 47, 50, 51).

Відповідно до цього ми читаємо: “А перебування Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, – чотириста років і тридцять років. І сталося в кінці чотирьохсот років і тридцяти років, і сталося саме того дня, – вийшли всі Господні війська з єгипетського краю” (2 М. 12: 40-42, 51).

Дехто може вважати, що твердження Мойсея та Павла (2 М. 12: 40-42 і Гал. 3: 17) не узгоджуються, бо один стверджує, що тимчасове перебування Ізраїлю було 430 років, інший же – що 430 років минуло від угоди з Авраамом до надання Закону, міркуючи, що коли між приходом Авраама в Ханаан і наданням Закону проминуло тільки 430 років, то тимчасове перебування дітей Ізраїлю в Єгипті повинно бути набагато менше. Але варто зауважити, що цей вираз не означає, що Ізраїль тимчасово перебував у Єгипті 430 років, а лише те, що вся тривалість тимчасового перебування цього народу, котрий деякий час проживав у Єгипті, була 430 [47] років: “А перебування Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, – чотириста років і тридцять років”. Згадане тут тимчасове перебування почалось тоді, коли Авраам вперше прийшов у Ханаан (Євр. 11: 8, 9). Ізраїль перебував в Авраамі, в Ісаку та в Якові так само, як Левій заплатив десятину Мелхиседеку, коли ще був у батькових стегнах (Євр. 7: 9, 10).

Угода з Авраамом вступила в силу відтоді, як він, залишаючи Харан, увійшов у Ханаан, обіцяну землю. З того часу він і весь Ізраїль в ньому (ще ненароджений) стали спадкоємцями обіцяних речей, стали прихожими, тобто пілігримами, чекаючи на виконання Богом обітниці. Тимчасове перебування тривало 430 років до дня, коли Ізраїль залишив Єгипет і одержав першу рису Закону – встановлення Пасхи. Тому твердження Мойсея і Павла стосуються докладно того самого періоду, даючи нам найбільш вірогідний доказ, що від угоди з Авраамом до надання Закону минуло 430 років. Павло особливо наголосив на тому факті, що Пасха повинна розглядатись як початок Закону (на що вказує також Мойсей в 2 М. 12: 42, 43, 47, 50), а Мойсей зробив особливий наголос на точності періоду – до дня.

Отже, ми маємо чітко встановлений третій період. Коли ми помічаємо Господню точність навіть до дня в наданні цієї ланки хронологічного ланцюга, ми здобуваємо міцну довіру, особливо якщо усвідомлюємо, що така точність, правдоподібно, не викликала особливого інтересу в Церкві в минулому і була призначена виключно для теперішнього використання.

ПЕРІОД ВІД ВИХОДУ ДО РОЗПОДІЛУ ХАНААНУ СЕРЕД ПЛЕМЕН

Після сорока літ Ізраїлю, або “дня спокуси в пустині” (5 М. 8: 2; Пс. 95: 8-10; Євр. 3: 8, 9), наступив [48] період шестилітньої війни в Ханаані і розподіл землі серед племен. Один рік, один місяць і п’ять днів минуло з часу їхнього виходу з Єгипту до моменту, коли вони залишили Сінай, щоб іти до Парану (4 М. 33: 3; 10: 11-13). І саме тоді з Кадеш-Барнеа в пустині Паран були вислані розвідники (4 М. 13: 3-26; 32: 8-13). Один з них, Калев, звертаючись із проханням про свою частку при розподілі Краю (Іс. Нав. 11: 23; 10: 42), сказав: “Я був віку сорока літ, коли Мойсей, раб Господній, посилав мене з Кадеш-Барнеа вивідати той Край. І я доклав йому справу... А тепер оце Господь позоставив мене при житті, як говорив. Оце сорок і п’ять літ відтоді, як Господь говорив був це слово,.. коли Ізраїль ходив у пустині. А тепер ось я віку восьмидесяти й п’яти літ” (Іс. Нав. 14: 7, 10). Отже, з цього видно, що, згідно з твердженням Ісуса Навина, минуло сорок п’ять років від розвідування Краю до його розподілу серед племен і трохи більше року від виходу до висилання розвідників. Це разом дає сорок шість повних років і частинку* від виходу до поділу землі. Якщо перші сорок років цього періоду проминули в пустині, як показано в багатьох віршах – особливо в Діях 7: 36 і Євр. 3: 9, то останні шість років до розподілу землі були проведені в Ханаані – були роками завоювання та оволодіння обіцяним краєм.

--------------------
*В підрахунок ми включаємо лише повні роки – точніший підрахунок неможливий. Часом, як у вищезгаданому випадку, роки є трохи довшими. З другого боку деякі є короткими – як у випадку царювання Седекії. Про Седекію сказано, що він царював одинадцять років (2 Хр. 36: 11; Єр. 52: 1), все ж із віршів 3-7 останнього розділу стає ясно, що його дійсне царювання тривало десять років чотири місяці й дев’ять днів. Ми віримо, що ці неповні частини років взаємно урівноважуються. Ми впевнені, що Господь контролював і врегульовував цю справу, про що свідчать результати та висновки, які з того витікають, і точність до дня – навіть у великих періодах, що ми вже зауважили. Як приклад Божого піклування й докладності в цій справі дивіться 1 М. 7: 11, 13; 2 М. 12: 40, 41.

-------------------

[49]ПЕРІОД СУДДІВ

Тепер ми переходимо до найважчої частини хронології – періоду від розподілу Краю до помазання Саула на царя. Його зазвичай називають періодом Суддів, хоча це становище судді безперервно не займали. Запис, даний в книгах Суддів та 1 Самуїла, згадує дев’ятнадцять періодів, що становлять приблизно 450 років. Але вони роз’єднані, перервані, накладаються один на одного і настільки заплутані, що з їхньою допомогою ми не змогли би прийти до жодного конкретного висновку. І коли б не доповнення Новим Заповітом того, що відсутнє,  ми були би змушені прийти до висновку (як це зробили інші), що на цю тему нічого певного взнати неможливо. Ап. Павло говорить, що після того, як Бог поділив між ними землю за допомогою жеребка, “літ з [протягом] чотириста й п’ятдесят давав їм суддів до Самуїла пророка. А потім забажали вони царя, і Бог дав їм Саула” (Дії 13: 19-21, Кул.).

Тут стоїть грецьке слово hos, яке означає протягом, під час. Цей же автор вживає це слово в трьох інших місцях, де воно має значення під час у загальному перекладі (Дії 1: 10; 10: 17; Лк. 24: 32). Отже, цей уривок краще перекладати так: “Він давав їм суддів протягом періоду чотириста п’ятдесяти років”. Сирійський манускрипт передає це так: “І на чотириста п’ятдесят років Він давав їм суддів, аж до Самуїла пророка” – останнього зі “суддів”.

Визначення апостолом довжини періоду Суддів ми сприймаємо як спеціально передбачене вирішення проблеми. Лише у двох випадках – в 430 роках від Угоди до Закону і в цьому періоді Суддів – є певна невизначеність відносно хронології Старого Заповіту, і обидва ці випадки чітко викладені в Новому. Чи можна припустити, що це лише випадок? [50] Розумніше буде припустити, що Бог спочатку приховав цю справу, залишивши запис Старого Заповіту неповним, а пізніше компенсував цю недостачу в Новому Заповіті, щоб відповідного часу, коли на це має бути звернена увага, ті, кому буде достатньо цікаво порівняти ці записи, могли знайти відсутні ланки, приготовані таким чином, щоб навчити покладатись на Великого Сторожа Часу.

ПЕРІОД ЦАРІВ

Царювання Саула відбувалося під час, або впродовж, сорока років після останнього судді аж до помазання Давида на царя, як було показано вище. Після нього періоди царів по лінії Давида досить легко простежити в Книгах Хронік. Отже:
“Період” Саула ............................. “        Дії 13: 21 ..............................   40 років
Давид царював.............................. “        1 Хр. 29: 27...........................   40   “
Соломон       “................................ “        2 Хр. 9: 30............................   40   “
Рехав’ам       “................................ “        12:13.....................................   17   “
Авійя            “................................ “        13:2  .....................................     3   “
Аса                “................................ “       16:13 .....................................   41   “
Йосафат        “................................ “        20:31.....................................   25   “
Єгорам         “................................ “        21:20 ....................................     8   “
Ахазія           “................................ “        22:2   ....................................     1   “
Аталія           “................................ “        22:12 ....................................     6   “
Йоаш            “................................ “         24:1  ....................................    40   “
Амація          “................................ “        25:1   ....................................    29   “
Уззійя           “................................ “        26:3   ....................................    52   “
Йотам           “................................ “        27:1   ....................................    16   “
Ахаз              “................................ “        28:1   ....................................    16   “
Єзекія           “................................ “        29:1   ....................................    29   “
Манасія        “................................ “        33:1   ....................................    55    “
Амон            “................................ “        33:21 ....................................      2    “
Йосія             “............................... “        34:1   ....................................    31    “
Єгояким       “................................ “        36:5   ....................................    11    “
Седекія         “................................ “        36:11 ....................................    11    “
Разом.....................................................................................................  513  років

[51]
СІМДЕСЯТ РОКІВ СПУСТОШЕННЯ

Це приводить нас до періоду спустошення землі, який тривав сімдесят років і закінчився поверненням її народу з Вавилону, першого року Кіра, 536 року до н.е. (див. 2 Хр. 36: 20, 23). Ця дата добре встановлена у світській історії, і поза неї лінія біблійної хронології вже не продовжується.

ПЕРІОД ВІД ПОВЕРНЕННЯ ДО 1873 РОКУ Н.Е.

Біблійна історія не висвітлює періоду від повернення юдеїв із Вавилону – при закінченні сімдесяти років спустошення їхньої землі, першого року Кіра, – до дати, знаної як 1 рік н.е. Але, як перед тим було сказано, він добре визначений у світській історії як період 536 років. Птоломей, греко-єгипетський вчений, геометр і астроном, добре встановив ці числа. Вони загально прийняті вченими і відомі як Канон Птоломея.

Таким чином, ми віднайшли чітку і зв’язну лінію хронології від створення до початку Християнської ери (н.е.) – в цілому період чотирьох тисяч ста двадцяти восьми (4128) років, який, якщо додати тисяча вісімсот сімдесят два роки Християнської ери, складає шість тисячоліть від створення до 1873 року н.е.

ЦЯ ХРОНОЛОГІЯ І ХРОНОЛОГІЯ АШЕРА В ПОРІВНЯННІ

Декому буде цікаво дізнатись, чим вищезгадана хронологія відрізняється від тої, що розміщена на полях загального перекладу Біблії, відомої як хронологія Ашера. Різниця між двома хронологіями – до часу сімдесятилітнього спустошення – становить сто двадцять чотири (124) роки. Ця різниця складається з чотирьох періодів – 18, 4, 2 і 100 років

[52] Ашер датує час сімдесяти років спустошення на вісімнадцять років раніше, ніж було показано вище, тобто ще перед скиненням з престолу Седекії, останнього царя Юди, тому що він врахував, що в той час цар Вавилону забрав багатьох людей в неволю* (2 Хр. 36: 9, 10, 17; 2  Цар. 24: 8-16). Він  явно робить доволі поширену помилку відносно тих сімдесяти років, вважаючи їх часом неволі, тоді як Господь виразно заявляє, що це мають бути сімдесят років спустошення землі, що земля повинна лежати “спустошена, без мешканців”. А так не було перед скиненням Седекії з престолу (2 Цар. 24: 14). Але спустошення, яке наступило після повалення Седекії, було цілковитим. Бо хоч деякі бідняки землі були залишені в ній, щоб бути виноградарями та рільниками (2 Цар. 25: 12), скоро навіть вони – “весь народ, від малого й аж до великого” – втекли до Єгипту, бо боялись халдеїв (вірш 26). Тут не може бути жодного сумніву: в підрахунку часу спустошення землі треба враховувати всі періоди аж до закінчення царювання Седекії, як ми й зробили.

------------------
*Варто, однак, зауважити, що часткове поневолення наступило одинадцять, а не вісімнадцять років перед скиненням царя Седекії.
------------------

Чотири роки різниці є в царюванні Єгорама. Ашер вважає, що воно тривало чотири роки, тоді як Біблія говорить, що це було вісім років (2 Хр. 21: 5; 2 Цар. 8: 17).

Щодо двох років різниці, то один знаходимо в тривалості царювання Ахаза, яке, згідно з Ашером, продовжувалось п’ятнадцять років, тоді як Біблія говорить, що воно тривало шістнадцять років (2 Хр. 28: 1; 2 Цар. 16: 2). Інший рік знаходимо в тривалості царювання Йоаша, яке Ашер підраховує як тридцять дев’ять років, а Біблія – сорок (2 Цар. 12: 1; 2 Хр. 24: 1).

Ці розбіжності можна пояснити лише припущенням, що Ашер наслідував, чи намагався наслідувати, юдейського історика Йосифа Флавія, хронологічні дати котрого тепер в загальному вважаються недостовірними та помилковими. Ми ж покладаємось тільки на Біблію, вірячи, що Бог Сам Себе витлумачує.

Крім цих двадцяти чотирьох років різниці в [53] періоді Царів є ще інша розбіжність між наведеною біблійною хронологією та хронологією Ашера, а саме: сто років у періоді Суддів. Тут Ашера спантеличила очевидна помилка в 1 Цар. 6: 1, де говориться, що четвертий рік царювання Соломона – це чотириста вісімдесятий рік після виходу з Єгипту.2 Тут явно треба читати п’ятсот вісімдесятий рік, і це, можливо, була помилка при переписуванні. Бо якщо до чотирьох літ Соломона додамо сорок років Давида, сорок років Саула і сорок шість років від залишення Єгипту до поділу землі, ми одержимо сто тридцять років. Коли їх відняти від чотириста вісімдесят років, то залишається лише триста п’ятдесят років для періоду Суддів, замість чотириста п’ятдесят, згадуваних у Книзі Суддів і Павлом, як вже було показано. Єврейська цифра “далет” (4) дуже подібна до цифри “хей” (5), і є припущення, що це і було причиною неточності – можливо, через помилку переписувача. Отже в 1 Цар. 6: 1 слід читати п’ятсот вісімдесят, і це буде досконало узгоджуватися з іншими твердженнями.

---------------
2Біблійна енциклопедія МкКлінтока і Стронга, том II, стор. 303, під титулом Хронологія, спростовує 480 років як
---------------

Ось так Боже Слово виправляє деякі незначні помилки, які закралися в нього з різних причин.* І пам’ятаймо, що ці неточності трапляються в періодах, які були ефективно доповнені натхненим свідоцтвом Нового Заповіту.

----------------
*Схожу розбіжність можна зауважити, якщо порівнювати 2 Хр. 36: 9 і 2 Цар. 24: 8. В одному випадку Єгояхіну вісімнадцять років, а в іншому, явно неправильно, – вісім. Цей цар царював три місяці, роблячи зло в Божих очах, і був покараний полоном і т.д. Така помилка могла легко трапитись, але Бог так пильнував Своє Слово, що деякі дрібні помилки переписувачів стають цілком очевидними. Отже, повна гармонія Його Слова дає достатній фундамент для віри.
----------------

Отже, якщо Ашер датує 1 рік н.е. як 4005 рік від створення Адама, то це, як ми вже показали [54] згідно із записом Біблії, в дійсності був 4129 рік, цим самим вказуючи, що 1872 рік н.е. є 6000 роком світу і що 1873 рік н.е. є початком сьомого тисячолітнього періоду, сьомого Тисячоліття, або тисячолітнього дня світової історії.

Отже хронологія, зібрана зі самої Біблії, від створення до чітко встановленої світської історії, є виразною і переконливою, несучи в собі також докази особливих методів божественного провидіння у своїх записах: у своєму приховуванні та поступовому відкритті у відповідний час. Ось це (разом із доступними достовірними датами Християнської ери та кількох століть до неї) допомагає нам визначити своє точне місцезнаходження на осі часу. І ми починаємо з надією піднімати наші голови й радіти, усвідомлюючи, що ми справді входимо у славний вік сьомого Тисячоліття – хоча й розуміємо, що його початок має бути темним та сповненим горя, як провіщали пророки, і що грозові хмари вже громадяться і темнішають.

ДАТА  НАРОДЖЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА

В шостому столітті Церква почала рахувати час від народження нашого Господа і встановила дату нашої ери, якої дотримуються й тепер, а саме: 536 років після першого року Кіра, царя Персії.* Не дивлячись на те, правильно це було встановлено, чи ні, це не впливає на хронологію, яка вже була представлена і яка показує, що шість тисяч років від створення Адама закінчились разом із 1872 роком н.е.: 1872 роки минуло від року, що визначив нашу еру, і перший [55] рік Кіра був п’ятсот тридцять шість років перед цим роком (н.е.), незалежно від того, чи він був роком народження нашого Господа, чи ні. 

------------------
*Рік нашої ери (н.е.) був встановлений ще на початку шостого століття Діонісієм Ексіґуусом та іншими вченими того часу, хоча у загальний вжиток це ввійшло лише два століття згодом.
------------------

Мабуть, ми не зможемо пояснити цього краще, ніж за допомогою давнішньої ілюстрації лінії із зірочкою на ній. Отже:
До н.е.                           *                                н.е.

Нехай ця лінія представляє шість тисяч років земної історії від створення Адама до 1873 року н.е., і нехай зірочка представляє переломний пункт між періодами до н.е. і н.е. Пересування зірочки в будь-яку сторону не змінить довжини цілого періоду, хоч і змінить назву років. Пересування пункту н.е. на один рік назад зробить період до н.е. на один рік коротшим, а період н.е. на один рік довшим, але сума років до н.е. і н.е. весь час буде та сама, тому що кількість, забрана з одного боку, завжди додається до іншого. Та все ж давайте простежимо коротко дату народження нашого Господа, оскільки це буде корисним у наших наступних лекціях.

Серед вчених прижилося припущення, що наш загальноприйнятий час н.е. є неточним на чотири роки – що наш Господь народився на чотири роки раніше встановленого року н.е., тобто в 4 році до н.е. І цієї теорії притримувалися видавці загального перекладу Біблії. Ми не можемо погодитись з тим, що 4 рік до н.е. був справжньою датою народження нашого Господа. Навпаки, ми вважаємо, що Він народився лише один рік і три місяці перед нашою загальноприйнятою ерою, н.е., а саме: в жовтні 2 року до н.е.

Загальним мотивом більшості тих, хто твердить, що н.е. слід було поставити на чотири роки раніше, аби правильно відобразити дату народження Спасителя, є бажання узгодити це з певними твердженнями юдейського історика Йосифа Флавія, пов’язаними з тривалістю царювання Ірода Великого. З одного із його тверджень випливало би, що Ірод помер три роки перед признаним роком н.е. Коли б це було правдою, [56] то, безумовно, доказувало би, що наш Господь народився в 4 році до н.е., тому що це був саме той Ірод, котрий видав наказ про знищення дітей у Вифлиємі, і від котрого дитя Ісус було врятоване (Мт. 2: 14-16). Але чи це твердження Йосифа Флавія достовірне? Чи справді Ірод помер чотири роки перед н.е.? Відповідаємо, що ні: сам Йосиф Флавій не є достатнім авторитетом для такого висновку, оскільки його неточність у записах дат є відомою і загальновизнаною.

Але цей погляд отримав признання: дата 4 року до н.е. стала загальноприйнятою, а історичні події та дати були дещо підігнані, щоб пасувати і підтримувати цю теорію. Серед інших уявних доказів, що 4 рік до н.е. був властивою датою, є затемнення місяця, котре за словами Йосифа Флавія мало місце незадовго перед смертю Ірода. Ось що відомо про це затемнення: над брамою Святині Ірод умістив великого золотого орла. Двоє знатних юдеїв на ім’я Матіас та Юда намовили кількох молодих людей його скинути. Ті зробили це, за що були арештовані та страчені. Щоб роз’яснити цю справу, Йосиф Флавій розповідає, що в той час був ще інший Матіас, первосвященик, котрий не мав відношення до бунту. Він додає: “Але Ірод позбавив цього Матіаса чину первосвященика, а іншого Матіаса, котрий підняв бунт, спалив разом із його товаришами живцем; і саме тієї ночі було затемнення місяця”. Про це записано як про один з останніх відомих вчинків Ірода, і він датується часом, що може відповідати 4 року до н.е. за Йосифом Флавієм, який визначає цю дату на основі згаданого вже затемнення.

Але оскільки часом трапляється аж чотири затемнення місяця на рік, то ясно, що запис такої події нічого не доказує, хіба що відбувалась вона за дуже особливих обставин. Там, де вказано час ночі, час року і величину затемнення, як було зроблено в кількох випадках, такий запис має велику цінність у встановленні дат. Але в обговорюваному випадку немає [57] нічого подібного. Отже, в плані хронології цей запис абсолютно нічого не доказує. Йосиф Флавій ще згадує про піст, якого дотримувались перед цією подією, але який піст і скільки часу він був перед тим, не сказано.

Справа в тому, що в 4 році до н.е. було лише одне затемнення місяця, тоді як в 1 році до н.е. було аж три. Затемнення в 4 році до н.е. було лише частковим (була затемнена половина місяця), тоді як всі три затемнення в 1 році до н.е. були повними затемненнями – весь місяць був затемнений, до того ж, очевидно, протягом довшого часу, завдяки чому ця подія стала набагато помітнішою. Отже, якщо теорія затемнення і має якусь вартість, то, безсумнівно, не на користь більш ранньої дати, 4 року до н.е.

На жаль, дата смерті Ірода не наведена жодним достовірним істориком. Йосиф Флавій у своїй історії наводить деякі важливі періоди й дати певних подій, але ці дати не є вірогідними. Деякі з них намагаються стверджувати, що Ірод помер в 4 році до н.е., тоді к інші не узгоджуються з тією датою. Наприклад, сказано, що його смерть наступила у віці сімдесяти років. Він став правителем Галілеї в 47 році до н.е., і в той час, за словами Йосифа Флавія, йому було двадцять п’ять років (Ant.14:9:2). Це вказувало б на дату його народження 72 рік до н.е. (47+25). Отже, його смерть у сімдесятирічному віці мала наступити в 2 році до н.е., а не в 4 році до н.е.

У зв’язку з цим було б добре зауважити конфлікт між поглядами вчених відносно точної дати смерті Ірода, щоб таким чином всім стало очевидно, що немає жодної добре обґрунтованої причини для прийняття 4 року до н.е. як єдиної дати, що узгоджується з Мт. 2: 14-16. Біблійна Енциклопедія Фусетта (Faussett’s Bible Encyclopedia) говорить, що коли Ірод став правителем, йому було близько двадцяти років. З цього виходить, що час його смерті, у сімдесятирічному віці, – це 2 рік до н.е. Енциклопедія Чемберса (Chambers’ Cyclopedia) та Біблійний словник Сміта (Smith’s Bible Dictionary) зазначають, що в той час йому було п’ятнадцять років, а це вказувало б на те, що він помер в 7 році н.е. Енциклопедія Апплетона (Appleton’s Cyclopedia), стаття “Хронологія”, говорить: “Йосиф Флавій також наводить дати, але він, в цілому, надто недбалий, щоб можна було брати їх до уваги”. 

[58] Тепер переходимо до представлення доказу Святого Письма на цю тему, який більше відповідає загальноприйнятій ері та показує, що народження нашого Господа відбулось лише за один рік і три місяці перед січнем 1 року н.е. Про це далі:

Служіння нашого Господа тривало три з половиною роки. Шістдесят дев’ять символічних тижнів, або років (Дан. 9: 24-27), сягали до Його хрищення та помазання як Месії. Тоді ж розпочався останній, або сімдесятий, тиждень (сім років) ласки для Ізраїлю. Господь був відтятий [через смерть] в середині сімдесятого тижня – через три з половиною роки від початку Його місії. Ми знаємо, що Він був розп’ятий в час Пасхи – близько 1 квітня, якого б це не було року. Три з половиною роки Його служіння, які закінчилися в квітні, мали, відповідно, розпочатись близько жовтня якогось року. Значить жовтень якогось року мусив бути справжнім місяцем Його народження, тому що Він не барився почати Свою місію, як тільки-но Йому сповнилося тридцять. Відповідно до Закону (під яким Він народився і якого дотримувався) Він не міг розпочати це служіння перед Своїм тридцятиліттям, як читаємо: “А Сам Ісус, розпочинаючи, мав років із тридцять”.

Іван Христитель був на шість місяців старший від нашого Господа (Лк. 1: 26, 36), отже він мав повний вік (тридцять років, відповідно до Закону – 4 М. 4: 3; Лк. 3: 23 і т.д.) і почав проповідувати за шість місяців до того, як наш Господь досяг повного віку і почав Своє служіння. Дата початку Іванового служіння наведена виразно: “У п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря”, третього імператора Риму (Лк. 3:1). Це чітко зафіксована дата, відносно якої не може існувати жодного явного сумніву. Тиверій став імператором після смерті кесаря Августа, 767 року Риму, який був 14 роком н.е.

Але ті, хто був введений в оману неточними висловлюваннями Йосифа Флавія щодо Ірода, і хто встановлює дату народження Ісуса [59] на 4 рік до н.е., аби тільки узгодити це з ним, мають проблему з цією чітко встановленою датою, поданою Лукою, і намагаються її узгодити зі своєю теорією 4 року до н.е. Для досягнення цієї мети вони заявляють, що Тиверій почав здійснювати владу приблизно за три або чотири роки до смерті Августа, а також до того, як його повністю призначили імператором. Вони заявляють, що, ймовірно, його правління могло рахуватись від тієї дати.

Але такі припущення можуть вважатися безпідставними кожним, хто досліджуватиме цю справу на сторінках історії. Так, Август підвищив Тиверія до дуже важливого становища, але це не було чотири роки перед смертю Августа, як вимагала б їх теорія, а десять років перед тим – 4 року н.е. Дарована йому в той час влада була такою, якою користувалися інші до нього. Це в жодному значенні не була імператорська влада, і в жодному значенні не можна казати, що його “царювання” почалось саме тоді: він був лише прямим спадкоємцем. Навіть при найбільшому мовному перебільшенні не можна сказати, що його “царювання” розпочалось перед смертю Августа і перед його призначенням на посаду Римським Сенатом в 14 році н.е.

Історія говорить: “Імператор, похилий вік котрого вимагав компаньйона, вибрав Тиверія 4 року н.е., відновлюючи його владу трибуна” (Стаття ТИВЕРІЙ, Енциклопедія Ріса (Rees’ Cyclopedia)).

“Він [Август] вирішив таким чином передати йому [Тиверію] частку в правлінні... Це формальне призначення поставило його в таке саме становище, яке протягом своїх останніх років займав ветеран Агріппа. Не може бути жодного сумніву, що воно сприймалося усіма як передумова здобуття першого становища в імперії... План престолонаступництва був значною мірою намічений: Тиверію було звелено зайняти своє місце на чолі Сенату, народу та армії... Прийняття, яке відбулось в той самий час, датоване 27 червнем [60] (A.U.C. 757) – 4 року н.е.” – “Історія римлян Мерівейла” (Appleton's “Merivale's History of the Romans”), том IV, стор. 220, 221.

Отже, це є переконливим доказом, що перший рік панування кесаря Тиверія не наступив за три чи чотири роки до смерті Августа; що згадані тут почесті, даровані ще під час царювання Августа, були даровані за десять років, а не за чотири роки, до смерті Августа, і тоді вони в жодному значенні не були імператорськими почестями.

І тому дату з Луки 3: 1 ми можемо вважати не лише єдиною датою, яку наводить Новий Заповіт, але й остаточною датою. І хто це дослідив, у того в цьому питанні не може залишитись жодного сумніву. Тиверій почав царювати в 14 році н.е. П’ятнадцятий рік його царювання повинен би бути 29 роком н.е., і в тому році, як говорить Лука (3: 1-3), Іван почав своє служіння. Оскільки тридцятиліття нашого Господа та початок Його служіння були в жовтні, і оскільки день народження Івана та початок його служіння були якраз на шість місяців раніше, з цього виникає, що Іван розпочав своє служіння навесні, близько 1 квітня, – як тільки-но став повнолітнім, тому що Божі плани завжди виконуються в точний час. Отже, Івану було тридцять років 29 року н.е. близько 1 квітня. Значить, він народився в 2* році до н.е., близько 1 квітня. А народження Ісуса, на шість місяців пізніше, мусило бути в 2 році до н.е., близько 1 жовтня.

---------------------
*Для користі читачів, котрі не звикли до підрахунку дат, ми звертаємо увагу на факт, що на початку 29 року н.е. проминуло лише 28 повних років: двадцять дев’ятий лише починався.
-------------------------

І знову ясним та міцним доказом є те, що Ісус був розіп’ятий в п’ятницю 3 квітня 33 року н.е. Той факт, що Його розп’яття відбулось при закінченні чотирнадцятого дня місяця Нісан, і що ця дата рідко випадає на п’ятницю (а в 331 році н.е. саме так було), настільки переконливо [61] підтверджує ту дату, що навіть Ашер, який прийняв 4 рік до н.е. як дату народження Ісуса, був змушений визнати, що Його розп’яття відбулось в 33 році н.е. Можна порівняти дати Ашера на полях загальної версії англійської Біблії в Лк. 2: 21 і Мт. 2: 1 із датами Мт. 27 і Лк. 23. Дата розп’яття – 33 рік н.е. З цього випливає, що якби Ісус народився в 4 році до н.е., то при Його смерті Йому мало би бути 36 років, і Його служіння від тридцяти до тридцяти шести років мало б тривати шість років. Але ясно, що служіння нашого Господа продовжувалось тільки три з половиною роки. І цей загально прийнятий факт є доказаний пророцтвом Даниїла про страчення Месії в половині сімдесятого тижня ласки для Ізраїлю.

-------------------
1Християнський календар і Григоріанська реформа від автора Пітера Аркера (S.J. Fordham University Press 1941) – підтверджує 33 рік н.е. за допомогою астрономічних підрахунків.
-------------------

Таким чином, знову доказано, що народження Ісуса відбулось приблизно за рік і три місяці до нашої загальноприйнятої ери, до 1 року н.е. Бо якщо Його служіння закінчилось, коли Йому було тридцять три з половиною роки, 3 квітня 33 року н.е., то дату Його народження можна легко знайти, відраховуючи назад тридцять три з половиною роки. Тридцять два роки і три місяці назад від квітня 33 року н.е., повинні дати 3 січня 1 року н.е., а один рік і три місяці далі назад повинні привести нас до 3 жовтня 2 року до н.е. як дати народження нашого Господа у Вифлиємі. Різниця між місячним часом, який використовували юдеї, і загально вживаним тепер сонячним може становити декілька днів, так що ми не можемо бути певні, що точний день не міг бути близько 27 вересня, але 1 жовтня 3 року до н.е. є приблизно правильним. Дев’ять місяців назад від тієї дати приведе нас приблизно до часу Різдва, 3 року до н.е., як дати, коли наш Господь залишив славу, котру Він мав у Отця ще перед створенням світу, і коли почалось прийняття людської природи, тобто переміна до неї. Цілком ймовірно, що в цьому і була причина святкування 25 грудня як Різдва. Деякі автори історії церкви навіть стверджують, що Різдво спочатку святкували як дату благовіщення [62] Гавриїлом діві Марії (Лк. 1: 26). Немає сумніву, що зимова дата не зовсім узгоджується зі словами Святого Письма, що в час народження нашого Господа пастухи були в полі зі своїми отарами.

“О, будь бадьорим, подорожній,
Щоб назавжди твій страх пройшов!
Той, Хто життя дав на Голгофі,
Тепер із Царством вже прийшов!

Тисячолітнє Царство, бачим
Той довгожданий славний день,
Той світлий ранок для Сіону,
Що був провіщений здавен.

Звіщайте світу цю новину,
Час відпочинку вже близький,
Усіх пригноблених чекає
Тисячолітній Ювілей.

Хоча густі і темні хмари
Ховають ранішню блакить,
Та незабаром сонце встане
І розжене темряву вмить.”

Бонар