SCRIPTURE STUDIES

VOLUME THREE - THY KINGDOM COME

Chapter 1 – “THY KINGDOM COME”

“НЕХАЙ ПРИЙДЕ ЦАРСТВО ТВОЄ”

 РОЗДІЛ І

ВАЖЛИВІСТЬ ЦАРСТВА – КЛАСИ ЛЮДЕЙ, ЗАЦІКАВЛЕНІ НИМ – КЛАСИ, ЯКІ ПРОТИВЛЯТЬСЯ ЙОМУ. ЧОМУ? – БЛИЗЬКІСТЬ ЦАРСТВА – ЙОГО НЕБЕСНА СЛАВА – ЙОГО ТЕПЕРІШНЄ ВСТАНОВЛЕННЯ

НАЙВАЖЛИВІШОЮ подією в історії землі є встановлення Божого Царства між людьми під проводом нашого Господа Ісуса та Його вибраних співспадкоємців, переможців з числа Євангельської Церкви. Ця велика подія, на яку – як було показано в попередніх томах “викладів святого письма” – вказують всі Божі обітниці та образи, сьогодні, як бачимо, не тільки наблизилась, але й вже є поряд з нами. Жоден з тих, в кого пробудився інтерес до цих фактів, хто належним чином чи навіть частково усвідомлює їх, чиє серце є в повній згоді з великим Божим планом віків, і хто бачить, що Божий універсальний засіб від гріха, нещастя та вмирання стогнучого створіння має бути застосований цим Царством, просто не може мати іншого відчуття, крім захоплюючого інтересу до факту, часу та способу його встановлення.

Всі, хто беззастережно довіряє виконанню молитви, якою наш Господь навчив нас звертатися: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі, як на небі”, – повинні відчувати найжвавішу зацікавленість у сповненні своєї просьби, якщо тільки вони моляться від усього серця – в дусі та правді.
Можемо бачити, що навіть світ, якщо б він зумів усвідомити справжній характер цього Царства, відразу ж привітав би його, що він зрештою й зробить, бо це буде довгоочікуване благословення, що принесе з собою дорогоцінні милості бажаного золотого Тисячолітнього віку.

[20] Однак один загальний клас, можливо, буде противитись цьому правлінню праведності. Цей клас охоплює всіх, хто не любить золотого правила любові, і, замість того, щоб любити інших як самого себе, хоче, щоб інші були пригнічені, пригноблені, хоче заперечувати їхні права, приналежні їм винагороди й полегшення в їхній важкій праці, а сам хоче марнотратно розкошувати та “насолоджуватись” (Як. 5: 1-9) понад те, що могло би хотіти серце чи вимагати розум. Вони мертвою хваткою тримаються теперішнього порядку в суспільстві і, здається, інстинктивно бояться обіцяного Царства Месії. Вони гадають (оскільки вірять тому, чому хочуть вірити), що воно ніколи не прийде. Як сказав Давид: “Вони думають, ніби доми [сім’ї] їхні навіки, місця їхнього замешкання – з роду до роду, іменами своїми звуть [різні] землі... Така їхня дорога – глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку” (Пс. 49: 12, 14).

Не довіряючи численним свідоцтвам пророків про це Царство або ігноруючи їх – адже воно завжди було їхньою темою: “Провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 21),  –  багато хто, здається, боїться цього Царства, інтуїтивно відчуваючи істину, що якщо Бог встановить Своє Царство, то воно управлятиме справедливо; а якщо буде встановлена справедливість, то багатьом земним правителям доведеться помінятись місцями зі своїми підлеглими чи, можливо навіть, опинитись у в’язниці; і багатьом великим та бундючним, зарозумілим від багатства та лестощів доведеться позбутись слави, почестей і нечесно здобутого багатства, бо вони стануть в своєму істинному світлі, виявляться нікчемними. Вони тремтять від страху, хоч і не вірять свідоцтву, що “немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться” (Мт. 10: 26). Поряд з цими нікчемними особами – несправедливими розпорядниками багатством та владою, у користуванні якими вони остаточно не виявляться “розумними”, як той, кого похвалили в притчі (Лк. 16: 1-9) за передбачливість, – [21] знаходиться ще більший клас, без якого вони б не встояли. Цей великий клас, який, можливо, зараз має зовсім скромну участь у почестях, посадах, багатстві та вигодах, живе надією (хоч і невеликою) коли-небудь пожити в розкоші на заздрість покровителям “простонароддя”. Як це низько: бути рабами самолюбної марноти й іграшками примхливої удачі! Серед них – і це, на жаль, правда – знаходяться деякі, що носять ім’я Христа, приятеля бідняків. Своїми устами вони лише просять щоденного хліба і моляться із відвертим глумом: “Нехай прийде Царство Твоє”, – тоді як кожен їхній погляд, кожен вчинок, всі їхні відносини з ближніми говорять про те, як сильно вони люблять нинішнє несправедливе правління і як, насолоджуючись несправедливістю, вони неохоче сприйняли б прихід Христового Царства.

Як не дивно – а це виразно відрізняється від позиції багатьох, котрі називають себе Божими дітьми, – ми нерідко зустрічаємо деяких “соціалістів” та інших, котрі, відкидаючи “церковництво” і дуже часто Біблію та усіляку віру в об’явлену релігію, насправді сприймають деякі фундаментальні принципи праведності , визнаючи загальне братерство людей і т.п., про що красномовно свідчать деякі їхні твори. Вони, здається, чекають і домагаються соціальної рівності та у цілому сприятливих умов, неодноразово обіцяних в Святому Писанні як наслідок  встановлення Христового Царства серед людей, коли Божа воля буде виконуватись на землі. Бідні соціалісти. Виглядає, що їхній неодноразовий захист свободи відносин та рівноправ’я є швидше наслідком їхньої бідності та усвідомлення браку звичайних вигод і можливостей, ніж проявом принципу. Бо нехай лишень хтось з них успадкує чи придбає велике багатство, як він майже напевно покине свої соціалістичні теорії.

Ті святі, котрі моляться: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі”, – повинні [22] поступати дуже обережно, щоб їхні молитви не були тільки глумливим служінням уст, з яким не погоджується ні їхнє серце, ні життя. “Устами твоїми суджу я тебе” – це один із найбільш різких і суворих докорів, які висловить Суддя на адресу тих, котрі видавали себе за Його слуг і буцімто палко бажали Його Царства любові й справедливості. Нехай усі, котрі так моляться і вірять в майбутнє царювання праведності, вже сьогодні узгодять свої вчинки та слова з його справедливими правилами – наскільки це залежить від них.

Хто збагнув переконливість лекцій попередніх томів, той зрозуміє, що Боже Царство не буде зовні помітним, видимим, із земною пишнотою, а буде повним сили та божественної слави. Це Царство вже приступило до виконання повноважень, хоч ще не підкорило і не витіснило царств цього світу, дозвіл на володіння яким ще не закінчився. Отже, воно ще не одержало цілковитого контролю над земними володіннями. Проте його встановлення просувається, як про це свідчать знаки часу, а також пророцтва, розглянуті в попередньому томі, і ті, які вивчені в цьому томі.

Наступні розділи представлять пророцтва, які позначують різні етапи приготування номінальної церкви і світу до Царства, і звернуть увагу на деякі з найбільш важливих змін, які, як передбачалося наперед, мали відбутися під час його встановлення, – бо що може бути важливішим і цікавішим для живущих святих, котрі нудьгують за обіцяним співспадкоємством в цьому Царстві і намагаються співпрацювати з Господом, Головним Женцем і Царем, у ділі, на яке прийшов час і яке просувається вперед.