Щоб відтягти тебе від нагороди”. WT '03-119.

Християнин повинен бути готовий ціною свого власного часу і вигод робити добро всім людям, але за братів він повинен бути готовий класти своє життя – повинен шукати нагоди, щоб день у день класти своє життя в значенні віддавання свого часу для розповсюдження Правди, для надання будь-яким чином допомоги Господнім братам зодягнутись в повну Божу зброю і встояти в злий день. WT '03-121.

Вчинки темряви – це будь-які вчинки, які не витримали б прискіпливого розгляду і не отримали б схвалення у світлі нової епохи, якщо б вона була повністю впроваджена. Пам’ятаймо, що ми належимо до нової епохи, а не до старої, і тому ми повинні жити згідно з нашим громадянством і нашою відповідальністю перед Князем Світла, а також в опозиції до князя темряви, його діл та його методів. WT '03-122.

Кожен повинен стежити за тим, щоб бути чесним не лише в грошових справах, але й чесним у трактуванні своїх ближніх, братів і, найголовніше, чесним у своєму визнанні Бога і власної віри. Випробування відбувається саме в цьому напрямку, і ті, котрі люблять прихильність людей більше, ніж прихильність Бога, котрі нечесно бажають сповідувати і визнавати брехню, будуть віддані їхній брехні, і їм буде дозволено зруйнувати свої вічні інтереси. Цим вони докажуть свою непридатність для Царства, – незалежно, чи в кінцевому результаті вони ще можуть бути для чого-небудь придатними. WT '03-122.

Молитва є не лише привілеєм, але й необхідністю – настановою, невід’ємною для нашого християнського зросту. Кожен, хто втрачає бажання дякувати, віддавати шану і спілкуватися з Отцем усіх милостей, може бути впевнений, що він втрачає самого духа синівства, і негайно повинен спробувати усунути перешкоду – світ, тіло чи диявола. Кожен додатковий доказ Господнього довір’я до нас через об’явлення нам Його характеру і плану не лише не повинен зменшувати нашу пошану і наші молитви, а, навпаки, повинен примножувати їх. Якщо наші серця є добрим ґрунтом, то вони принесуть ще рясніші плоди. WT '96-161.

Хвороби та незручності будь-якого роду, викликані нашою активністю в службі Правді, є дозволені нашим Отцем на доказ нашої відданості та любові; бо коли б ми не наражались на такі труднощі або миттєво звільнялись від них чудовим чином, Господня служба не коштувала б нам жодної жертви і проба нашої готовності терпіти в ім’я Правди була б неповноцінною. Однак кожен фізичний чи душевний біль, кожна рана, що завдані тілу або почуттям, громадське чи буквальне обезглавлення за Правду стають свідоцтвом духа, говорячи про нашу вірність. І в усіх таких труднощах, як говорять наш Господь і апостол Петро, ми повинні вельми радіти. WT '96-166.

Якщо у вас немає палкої ревності проповідувати добру новину великої радості, моліться про це щиро, вірно і наполегливо, прикладайте зусилля, і незабаром ви це отримаєте. Якщо ви маєте ревність і любов до євангелії, але вам бракує вміння представляти її, то моліться про таке вміння, одночасно повністю використовуючи те, яке ви маєте. Якщо ви маєте ревність і вміння, але вам бракує сприятливих нагод, то якомога швидше представте це Господу в молитві, говорячи Йому, що ви вірно використовуєте всі нагоди. Потім сподівайтеся більших нагод, не складаючи при цьому рук, і використовуйте найскромніші та найменш значні з тих, які вам доступні. WT '96-163.

Спочатку відступ може бути дуже незначним відхиленням від вузької дороги жертвування – можливо, лише озиранням, зітханням за тим, що позаду, незначним сповільненням бігу, який перед нами, потім маленькою схильністю до компромісу з Правдою на користь домагань зіпсутої природи. Таким чином готується шлях для хитрощів спокусника, котрий швидко зауважує наші слабкі сторони і використовує їх способом, найбільш підхожим у нашому випадку. Проти розсудливості пускаються в хід витончені неправди; тілесному розуму є представлені привабливі спокуси, що мають вигляд праведності; і майже непомітно душа забуває свою “першу любов” до Господа, свою першу ревність до Його служби і мандрує геть від Правди та її духа, оскільки вже не є ведена Святим Духом Бога. WT '95-93.

Щоб здобути перемогу, ми повинні не лише зодягнути повну Божу зброю, але й бути героями в битві, вести запеклу боротьбу проти пожадливостей очей і тіла, проти життєвої пихи і всіх ворогів праведності та чистоти. Любов до Господа, до Правди і праведності повинна надихати нас, інакше ми ніколи не станемо переможцями. Тільки любов може втримати нас вірними аж до смерті і вчинити придатними для спадщини святих у світлі. Де палка любов керує серцем, там серце повністю підкорене Господу, а це означає, що дев’ять десятих битви вже виграно. Однак навіть тоді, як говорить апостол (Юди 21), ми повинні берегти себе в Божій любові, в пильності, в молитві й старанні; і ласка зарясніє там, де рясніє любов. WT '95-93.

І коли ми є настільки покірні та вірні, Господь чинить нас Своїми вибраними посудинами, щоб нести Його Ім’я іншим. Якщо ми таким чином опустошили себе, Він може наповнити нас Своїм Духом і Своєю Правдою, і ми можемо йти далі, міцні в Господі сил небесних і в Його потужній силі, щоб нести доблесну службу як воїни хреста. WT '93-7.

Дехто захоплюється грішми, багатством, інші захоплюються бізнесом, ще інші – одягом, музикою, мистецтвом. Але ми, як Господній народ, отримали проблиск нового дня і великої праці Бога, яка має бути здійснена того дня, і наші серця повинні бути так поглинуті Божою працею, що ті справи, які вважаються досить властивими і досить правильними для інших, для світських людей (через те, що вони не пробудилися, як ми, і не бачать майбутнього, як бачимо ми), повинні бути далеко від наших помислів і нашого шляху. WT '03-123.

Чаша є одна, хоча вона містить сік багатьох виноградин, і так само хлібина є одна, хоча вона складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти свою індивідуальність і своє життя, якщо вони мають стати хлібом для інших; виноградини не можуть залишитися виноградинами, якщо вони мають бути “животворящим” духом. Таким чином ми бачимо красу слів апостола, що Господній народ є спільником однієї хлібини і чаші. Немає жодного іншого шляху, яким ми можемо осягнути нову природу, ніж через прийняття Господнього запрошення пити з Його чаші, бути зламаними з Ним як члени однієї хлібини, бути похованими з Ним в хрищенні в Його смерть і таким чином осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. WT '01-76.

З радістю, любий Господи, ми їмо (привласнюємо для наших потреб) заслугу Твого чистого єства, пожертвуваного за нас – для нашого виправдання. З радістю ми ділитимемо з Тобою також чашу страждань, усвідомлюючи, яким блаженним привілеєм є страждати з Тобою, щоб у свій час ми могли також царювати з Тобою; бути мертвими з Тобою, щоб у вічному майбутньому ми могли жити з Тобою, бути подібними до Тебе і ділити Твою любов і Твою славу як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірними не лише у виконанні символу, але й в дійсності! Блаженний Господи, ми чуємо Твоє Слово, яке говорить: “Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся”. Господи, самі ми не здатні так жертвувати, але Твоя милість є достатньою для нас, бо ми цілковито Твої, тепер і навіки. WT '99-51.

Оскільки кожен, хто йде слідами Учителя, обов’язково повинен мати деякий досвід Гефсиманії, то кожен мусить, принаймні, скуштувати всього, що пережив Учитель. Тож не забуваймо оглядатися довкола себе в пошуках нагод служіння “братам”, “малим цим”, членам Тіла Христа. Нехай кожен пильнує, аби не додавати до зневаги, яка повинна прийти на всіх послідовників Агнця, а, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати один одному нести хрест, труднощі та проби на цьому шляху. Таким чином ми можемо краще показати нашому Господу і Голові, як ми оцінювали б нагоду допомогти Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. WT '99-125.

Наш дорогий Відкупитель з повним довір’ям звернув очі до Отця і з повною вірою промовив, що Він передав любові Отця і силі Отця все життя і всі благословенні надії на майбутність – щоб вони були здійснені згідно з планом і Словом Отця. І так само ми, котрі йдемо слідами нашого Учителя, повинні з вірою дивитися вперед і в нашу смертну годину повинні віддати всі наші інтереси в руки Того, Хто виявив Свою любов до нас не лише в дарі Свого Сина як нашого Відкупителя, але й – впродовж усієї нашої мандрівки – в Своїй передбачливій турботі, а також в надзвичайно великих і коштовних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, втіху і запевнення. WT '99-128.

Якщо б Господь послав нас шукати Йому Наречену, ми могли б зібрати когось з тих, кого Він відкидає як недостойних, – тому що ми нездатні читати серце. Ця думка повинна зробити нас дуже покірними, лагідними і сумирними до всіх, дуже довірливими до Господа і надзвичайно схильними шукати Його керівництва стосовно нашої праці як Його слуг, саме так як Самуїл шукав Господа в зв’язку з помазанням Давида. WT '03-223.

Благословення і сила Господа якимось чином супроводжували помазання Давида (як саме – зрозуміти важко), роблячи його здатним до поступу в знанні і т.п., пристосовуючи і готуючи його до обов’язків становища, на яке він був помазаний. А чи прообразом цього ми не можемо вважати помазання, яке сходить на церкву від часу її прийняття Господом? Наше помазання не є фізичним, і даровані нам благословення не мають тимчасового характеру: як Нові Створіння ми зростаємо в благодаті, знанні та любові; і як Нові Створіння ми незабаром будемо удосконалені в Першому Воскресінні і зійдемо на престол з нашим Господом і Учителем – з нашим Головою. WT '03-223.

В неприязному світі ми можемо сподіватися отримувати лише зневаги нашого Учителя, бо слуга не є більший від свого Пана. Світ, тіло і диявол опираються нашому шляху: всередині точаться сутички, зовні є страхи, а також багато стріл і вогняних списів, націлених на праведних. Але що є безпечним становищем душі в нещастях і суворих пробах? Чи ж не є ним мовчання перед Богом, чекання і пильність, щоб передусім зрозуміти Його керівництво, Його волю в кожній справі – перш ніж наважитися торкатися речей, які часто так багато тягнуть за собою? Тому псалмист радить, кажучи: “Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть про вчинки і слова, які здавалися добрими в моїх очах]”. WT '96-31.

Нашою першою турботою, отже, повинна бути турбота про серце – щоб його настрої і нахили могли бути повністю під контролем божественної благодаті, щоб у ньому міг запанувати кожний принцип правди і праведності, щоб справедливість, милосердя, доброта, братерська доброзичливість, любов, віра, покора, стриманість, найвища пошана до Бога та Христа і палка любов до всіх красот святості могли бути міцно закріплені як керуючі принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, усталені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста говоритимуть слова правди, розсудливості, мудрості і милості. WT '96-30.

Це не означає, що Господній народ повинен бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі і повинен говорити собі: “Бог приймає мою працю так, ніби вона віддана Йому безпосередньо в дещо іншій, більш прийнятній формі”, – але це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день у день уважно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином він міг би справедливо і властиво відділити хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб негайно віддати їх в жертву для духовних речей і духовних інтересів (як своїх, так і інших). Посвячене серце, тобто священик, який складає жертву, буде розумно використовувати швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки можливо, для справи Отця. WT '03-407.

Якщо при уважному щоденному розгляді наших доріг (що є обов’язком кожного християнина) ми виявимо, що наші слова хоч у чомусь знеславили Господа, ми повинні згадати, що в ім’я нашого Заступника ми можемо наблизитися до престолу благодаті, пояснити нашому Небесному Отцю про своє усвідомлення помилки і глибокий жаль щодо нашої нездатності вшанувати Його ім’я і Його справу святою поведінкою та розмовою. Ми повинні покірно благати, щоб гріх не був нам зарахований, а щоб він міг бути скасований завдяки Його милостивому задуму про наше очищення через Христа, покірно визнаючи, що в Його дорогоцінній крові є вся наша надія і довіра. Таким чином ми повинні давати відповідь за кожне пусте слово. І через наші слова каяття, до яких додані заслуги Христа, застосовані завдяки вірі, ми будемо визнані невинними. WT '96-32.

Кожен, хто жертвує, обов’язково повинен бути покірним, сумирним, здатним навчатися, інакше він дуже швидко зійде з дороги. Він повинен також вчитися розвивати благодать Господа в напрямку терпеливості, тому що терпеливість, безумовно, потрібна для того, щоб зректися себе, і деколи навіть підкоритися несправедливості, коли немає прийнятних способів уникнути її, не заподіявши шкоди Господній справі або декому з Його народу. Це означає також розвиток братерської доброзичливості – одним словом, розвиток усієї Божої волі в нашому серці й житті, тобто розвиток любові, яку ми повинні осягнути у великій і переможній мірі, перш ніж завершимо нашу земну працю жертвування. WT '03-408.

Перемогою, що перемагає світ, є віра, яка в будь-яких умовах здатна звертати очі до Господа, повністю довіряючи Його доброті і вірності, і яка здатна усвідомлювати, що в кінцевому підсумку, згідно з Його обітницею, все сприятиме нам на добре, бо ми – Його народ. WT '00-139.

Замість вимагати одного дня з семи, закон любові насправді контролює і регулює весь наш час. Сім днів на тиждень ми повинні любити Господа нашого Бога всім нашим серцем, розумом, душею і силою; сім днів на тиждень ми повинні любити нашого ближнього, як самого себе; і сім днів на тиждень ми повинні також відпочивати – відпочивати від наших власних діл – відпочивати вірою в завершену працю Христа, відпочивати в Божій любові, відпочивати в Божому мирі, який перевищує розуміння, постійно пануючи в наших серцях. WT '02-205.

Отже, якщо ми наповнені тими самими думками, які були в Христа Ісуса, то, подібно до Нього, ми будемо бажати, наскільки можливо, звільнитися від плутанини земних справ, аби мати якомога більше вільного часу для Господньої служби, а тоді віддати цій службі всю енергію, здібність і старання. WT '02-265.

Ми потребуємо терпеливості, а її можна здобути лише у випробуваннях. Ми потребуємо віри, а віру можна розвинути лише в нестачах. Ми потребуємо досвіду для нашої майбутньої праці, який можна здобути лише завдяки таким випробуванням, які дозволять, щоб нас торкнулось відчуття немочей, скрути і випробувань тих, хто поруч із нами і для кого ми будемо служителями і представниками, коли зійдемо на престол. Отже, для нас урок теперішніх випробувань полягає в тому, щоб протистояти злу – до того ж не злом, а добром. WT '03-348.

Він чинить це, показуючи нам через досвід марноту всіх земних речей та їхню цілковиту неспроможність задовольнити прагнення душі чи заспокоїти зранений дух. Потім приходить думка, що яким би прикрим не було пережите нами, воно незабаром закінчиться, і якщо ми дозволимо йому, то воно лише виховає в нас мирні плоди праведності і розвине в нас міцний і шляхетний характер, призвичаєний, шляхом самоконтролю, до розважливого міркування, терпеливої витривалості в недолі, лагідної відданості, вірності і довір’я до Бога. WT '96-31.

WT '03-165.