Кількість сторожів, або вартових, котрі виконують свій обов’язок і стоять на сторожі наших вчинків і слів, буде настільки меншою, наскільки міцнішою буде варта, яка пильнує наш розум і наші думки. Ось чому нам потрібно особливо бути насторожі. “Чим серце наповнене, те говорять уста”. Ця загальна істина особливо помітна на прикладі відроджених, котрі є більш відкриті у своїй поведінці та, відповідно, в мові, ніж інші. Маючи властиві почуття серця, вони, можливо, менше, ніж раніше, обережні стосовно своєї манери висловлюватись, однак їм тим більше потрібно пам’ятати слова апостола: “Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий” (Якова 3: 2). WT '04-23.

Ми повинні терпеливо чекати на Господа і терпеливо приймати такі випробування, які Його провидіння може призначити для нас, не сумніваючись в мудрості, любові та силі Того, з Ким маємо справу. WT '01-317.

Деякі роблять помилку, коли моляться, але не пильнують. Інші роблять помилку, коли пильнують, але не моляться. Однак безпечний і єдино правильний спосіб полягає в тому, щоб, як вказав наш Господь, поєднувати обидві ці речі. Ми повинні пильнувати і бути на осторозі проти зазіхань світу, тіла і диявола. Ми повинні бути пильними до всіх заохочень Господнього Слова, до доказів їхнього виконання, до знаків, які свідчать про Його присутність і про те, що великі епохальні зміни вже недалеко. Ми повинні пильнувати за всім, що зміцнятиме нас у вірі, надії, відданості та любові, і, пильнуючи, не переставати молитися. Ми повинні молитися разом як Господній народ; ми повинні молитися в наших домах як сім’я; ми повинні молитися в таїні, наодинці. WT '01-80.

Якщо жодна людина не здатна служити двом панам, задовольнити обох і з обома поводитися справедливо, коли їхні інтереси є протилежні, то тим більше ми не можемо служити Богу та праведності і одночасно бути приємними і прийнятними для противника, котрий управляє під час теперішньої епохи і є “князем цього світу”, а також для тих, котрі є в згоді з ним. Всі з посвяченого Господнього народу, котрі хотіли б збирати скарби на небі та багатіти в Бога, повинні бути готові втратити репутацію між тими, хто не є посвячений і хто, яким би не було його віросповідання, насправді служить мамоні, самолюбству, сучасному життю і не жертвує своїх інтересів задля осягнення небесного Царства. WT '00-318.

Пам’ятаймо, що Той, Хто почав добру працю, ніколи не змінюється. Якщо наші серця далі є в згоді з Ним, якщо наша віра у велике примирення далі є чиста і стійка, якщо наше посвячення далі є повне і безумовне, і ми стараємось, щоб у наших справах виконувалася не наша, а Його воля, то ми справді можемо мати повноту віри. Адже знаючи, що Бог є незмінний і що ми далі є в згоді з Його обітницями і постановами, ми розуміємо, що всі Його славні приготування діють, як і раніше, на нашу користь. Це і є повнота віри – повне довір’я до Господа. WT '00-170.

Віддати все, що маємо, на служіння Господу є не тільки розумною річчю, але й надто малим приношенням – набагато меншим від того, що ми хотіли б віддати Тому, Хто виявив до нас таке співчуття і милосердя. І такими повинні бути наші почуття – навіть якщо б з таким посвяченням себе не була пов’язана жодна нагорода. Та оскільки Бог передбачив велику нагороду і благословення, ми повинні усвідомлювати, що відмова прийняти це була б виявом не лише недооцінювання божественної милості, але й виявом слабкості розуму, розсудку, який не здатний зіставити нікчемні та скороминущі насолоди кількох коротких років самоволі з вічністю радості, блаженства і слави в єдності з Господом. WT '00-170.

Хоча це обезглавлення є образне, а не буквальне, проте воно має глибоке значення... Воно означає не лише смерть самоволі, але й відсічення від всіх інших голів, правлінь та законодавців і невизнання жодного “Голови”, крім Ісуса, Котрого Бог призначив Головою Церкви, яка є Його Тілом... Це означає не лише бути відсіченим від встановлених глав і авторитетів, але й відмовитися мати свою власну голову і волю, а прийняти взамін верховенство, волю нашого Господа Ісуса. Цю саму думку апостол представляє нашій увазі в Римлян 6: 3, де говорить, що ми христилися в Тіло Христа як члени цього Тіла, під єдиним Головою, Христом, христячись в Його смерть, тобто повністю посвячуючи свою волю і, в кінцевому рахунку, повністю віддаючи своє життя, вірно аж до смерті. WT '00-285.

Хоча ця заповідь не була дана духовному Ізраїлю, неважко побачити, як її дух стосується також нас... Ми прийняли ім’я Христа як своє. Ми рахуємося членами Тіла Христа. Святе ім’я Голови належить всім членам Тіла. Почесне ім’я Нареченого належить Його зарученій. Яку обережність ця думка повинна вселяти в нас, як же доречно нам говорити собі: “Я повинен уважати на те, щоб не призивати Господнє ім’я надаремно, щоб оцінювати честь, гідність і відповідальність мого становища як Його представника і посланця у світі. Я буду поводитись обачно, намагаючись, наскільки можливо, не принести безчестя цьому імені, а, навпаки, вшановувати його кожною думкою, кожним словом і вчинком”. WT '04-73.

Це велика і постійна битва, бо хоча нова воля самоутверджується, підкорює тіло і примушує його піддаватися новому розуму, однак смертне тіло, не будучи дійсно мертвим, постійно контактує зі світом і противником, постійно отримує від них підбадьорення і підживлюється земними турботами, амбіціями, методами, устремліннями, сутичками і непокірністю новій волі. Жоден святий не є позбавлений випробувань такого роду – боротьби ззовні і всередині. Це мусить бути боротьба до кінця, інакше ми не здобудемо велику нагороду, за яку боремося. Бо хоча з Господньою благодаттю і силою Нове Створіння постійно долає смертне тіло, ця сутичка не може припинитися до смерті. WT '03-424.

Чи є принципи добра і зла так міцно закріплені в моєму розумі, чи перебуваю я в такій цілковитій згоді з добром і в такій опозиції до зла, що не буду схвалювати зло, а обов’язково засуджуватиму його, навіть якщо воно приносить мені користь? Чи перебуваю я в такій згоді з добром, із правдою, що не зможу не тішитися Правдою та її успіхом, навіть якщо вона перевертає деякі мої раніше встановлені погляди або завдає шкоди деяким моїм земним інтересам? Любов Бога, змальована тут апостолом як дух Господнього народу, – це любов набагато вища від самолюбства і заснована на незмінних принципах, які день за днем повинні бути щораз виразніше помітні, і яких завжди і будь-яким коштом потрібно твердо триматися. WT '03-57.

Для нас неможливо приступити близько до Господа, якщо ми не будемо проявляти віру і довір’я до Нього, до Його доброти, Його сили, Його мудрості, Його любові. Віру потрібно доглядати і розвивати. Ті самі апостоли, які кричали від страху, коли на Галілейському морі знялася буря, поступово ставали все сильнішими і сильнішими у вірі, аж врешті, як показують записи, могли довіряти і дійсно довіряли Господу в Його відсутності і тоді, коли не могли Його зрозуміти. Так само частиною нашого щоденного уроку повинен бути розвиток довір’я до Господа і роздуми над досвідом нашого минулого життя і над всіма лекціями Його Слова, щоб наша віра в Нього могла ставати вкоріненою та ґрунтовною. WT '04-89.

Отже наші прохання, наші благання, наші моління до Господа повинні бути про святість серця, про наповнення Його Духом, про духовну поживу, відсвіження, підкріплення. А щодо звичайних речей, Він знає, який шлях ми обираємо, і що буде найкраще для нас, як Нових Створінь, і для наших інтересів. Ми повинні полишити це Йому. Йому не було би приємно бачити, як ми настирливо домагаємось у Нього речей, які Він нам не дає, адже така поведінка не була би проявом віри в Нього, а, навпаки, – проявом сумніву, виявом боязні, що Він забув або зігнорував Свою обітницю дати нам все необхідне. WT '04-90.

Для дисципліни, проби та остаточної перевірки Божої Церкви необхідно, щоб вона зазнала саме таких несприятливих впливів, бо кожному, хто подолає ці впливи, обіцяна велика нагорода. Якщо ми маємо царювати з Христом, то ми повинні довести наше право царювати шляхом таких самих проб відданості Богу, віри в Його Слово, ревності для Правди, терпеливої витривалості в зневазі та переслідуванні аж до смерті і непохитного довір’я до сили і бажання Бога свого часу визволити і звеличити Свою Церкву. Таким вірним належать потіхи Псалма 91. WT '04-74.

Кожен повинен поводитися так, як поводився наш Господь у Своєму щоденному житті і в Своїх стосунках з усім, що є добре, і, відповідно, уникати всього, що є погане. Кожен повинен якомога точніше йти слідами Ісуса. Однак це не означає, що кожен повинен або може в недосконалому тілі піднятися до всієї досконалості свого Господа, Котрий навіть тілом був досконалий. Це означає саме те, що написано, що ми повинні поводитися так, як поводився Він – таким самим чином, в тому ж напрямку, до тієї ж мети і мірила, які Він визнав і встановив. WT '03-345.

...Нашими алябастровими пляшечками є наші серця, які повинні бути наповнені найціннішими і найпахучішими парфумами добрих прагнень, доброзичливості та любові до всіх і особливо до Христа – до Голови, нашого Господа Ісуса, та до всіх членів Його Тіла, Церкви; і перш за все до тих членів ніг Тіла Христа, які сьогодні є з нами, і на яких ми сьогодні маємо привілей виливати милі пахощі любові та посвяти в ім’я Господа, бо ми є Його. WT '99-78, '00-378.

Це означає, що Бог підійме вірних пастирів і вчителів, котрі “пильнуватимуть душ ваших, як ті, хто має здати справу”. Правда, постануть і фальшиві вчителі, перекручуючи Слово Господа і намагаючись руйнувати ваші душі підступною софістикою. Але, якщо в простоті серця Божі діти для кожної частинки своєї віри вимагатимуть: “Так сказав Господь”, і ретельно перевірятимуть кожну річ Божим Словом, то вони зможуть легко відрізнити правду від обману. Якщо ми вчинили так, то апостол Павло (Євр. 13: 17) радить нам мати довіру. Господь, наш Пастир, потурбується про справжніх овець. WT '04-75.

Як зростає довір’я християнина, коли він розуміє, що хоча земні сили можуть йти йому наперекір, хоча сам він, фактично, безсилий дати відсіч противникам, хоча, окрім противників тіла і крові, він бореться також з піднебесними духами злоби – з сатаною і його прибічниками темряви – то однак, з другого боку, “більший Той, Хто за нас, ніж всі, хто проти нас”, і все небесне воїнство є підпорядковане божественній волі і може бути задіяне для просування божественної справи згідно з божественною мудрістю. WT '97-120.

Пильнуймо в тому сенсі, щоб старанно зауважувати всі вказівки, дані нам Господом нашим Богом стосовно того, яка служба є прийнятною для Нього. Слідкуймо за собою, намагаючись якомога точніше ступати в сліди великого Первосвященика. Будьмо тверезі в тому значенні, щоб не бути легковажними. Будучи щасливими, радісними в Господі, вільними від тривожних турбот, які непокоять багатьох внаслідок хибного уявлення про характер і план Отця, ми, однак, можемо тверезо, щиро оцінювати теперішні нагоди і привілеї, пов’язані зі служінням Господу, і не бути бездумно недбалими, дозволяючи нагодам і привілеям вислизати з наших рук, щоб потім шкодувати за ними. WT '02-239.

Суть полягає не в тому, щоб робити ці речі досконало і без огляду на праведність Христа, яка покриває наші проступки і компенсує наші щоденні недоліки, а в тому, що коли, на додаток до нашої віри в приписану праведність Христа, ми, в міру наших можливостей, розвинули всі згадані чесноти, то ми не спіткнемось. Коли ми зробили все, що могли, ми все ще залишаємось нікчемними слугами, які не сміють покладатися на власну праведність, а тільки на простору шату, яка є нашою через віру в Христа. Водночас, з належною “пильністю”, зі страхом і тремтінням виконуймо власне спасіння, знаючи, що праведність Христа є застосована лише до тих, хто прагне полишити гріх і шукати “святість, без якої ніхто не побачить Господа”. WT '97-148.

Холодні, розважливі люди можуть мати інші добрі якості, але немає жодного місця для холодності чи навіть теплуватості в тих, котрі раз скуштували, що Господь є благий. Палаюча любов повинна спонукувати їх до всепоглинаючої ревності. Так було у випадку нашого Господа Ісуса, і це було однією з причин, чому Він був улюбленим в Отця. Тому нехай усі, котрі прагнуть бути приємними Господнім очам, так наповняться тим самим духом ревності для праведності і правди, щоб це поглинало їх, як жертву на Господньому вівтарі. Це зробить їх найбільш приємними і прийнятними для Нього через Ісуса, нашого Господа. WT '98-112.

Отже бачимо, що випробуванням є не лише виконання Божої волі. Після досягнення цієї відмітки, цього рівня характеру в нашому серці, в нашій волі (хоч навіть тільки частково в тілі), ми повинні, завдяки терпеливій витривалості, встановити Божу праведну волю законом для нашого серця, правилом життя в усіх обставинах і умовах. Тоді, і не раніше, ми здобудемо стан серця, придатний для Царства. Апостол Яків говорить: “Досвідчення вашої віри дає терпеливість [терпеливу витривалість]”, – тобто, якщо наша віра встоїть у випробуванні, вона виробить характер, повний терпеливої витривалості. З другого боку, якщо ми не осягнемо терпеливої витривалості, це означатиме, що наша віра не витримала випробування задовільно, і ми не є придатні для Царства. WT '01-117.

Наше сумління, як і всі інші риси нашої зіпсутої природи, вимагає регулювання. Якщо ж сумління потрібно регулювати, то для його встановлення і регулювання ми повинні мати деякий критерій. Сумління схоже до годинника, на циферблаті якого правильно позначені години, однак точність підрахунку часу залежить від правильної настройки його ходової пружини, так щоб вона могла вірно відраховувати години. Схожим чином наше сумління готове вказувати нам на добро і зло, однак покладатися на його правдивість (що добре, а що зле) можна лише після його регулювання відносно нової ходової пружини, нового серця, чистої волі, приведеної до повної згоди із законом любові, який представлений нам у Божому Слові. WT '00-360.

Є різниця між спокусами, які Отець вважає доцільними, і спокусами, які приходять від противника. Перші є випробуваннями на вірність Богу та принципам праведності й мають на меті бути благословенням і допомогою для всіх тих, котрі витримають їх і котрі таким чином покажуть свою відданість праведності. А от спокуси сатани є чимось на зразок пасток і тенет зла і поганих вчинків, спокус представляти добро у вигляді зла, а зло у вигляді добра, видавати світло за темряву, а темряву – за світло. В цьому сенсі спотворення і заманювання у зло Бог нікого не спокушує. WT '04-7.

Тож нехай кожен з нас через покору, ревність, через любов до Господа і Його справи, через віру в Його силу старається бути в тому стані серця і розуму, який зробить нас готовими бути задіяними і корисними в будь-якій сфері божественної служби, до якої Господу може вподобатись покликати нас. WT '01-348.

Ми повинні мати духа молитви в усьому, що говоримо і робимо. Іншими словами, в усіх життєвих справах наші серця постійно повинні звертатися за керівництвом до Господа, щоб ми з усіх сил і прийнятним для Нього способом могли робити все, що наші руки знайдуть для виконання, щоб ми могли знайти в Ньому захист від спокуси, яка інакше була б для нас нестерпною, і щоб в кінцевому результаті ми могли бути визволені від лукавого і отримали місце в Царстві нашого Господа. Брати і сестри, щораз більше пам’ятаймо і впроваджуймо в життя ці слова нашого Господа: “Пильнуйте й моліться, щоб не ввійти в спокусу”. WT '01-80.

Що є тим благанням, яке у відповідь приносить мир? Це не є молитва про те, щоб були усунені всі причини для тривог, адже не завжди божественною волею є дати мир людському духу саме таким чином, бо не завжди це є найкращий спосіб. Однак це є благання, яке ніколи не вхибить принести спокій, який ніхто не зможе “потривожити”. Це – молитва про милу, довірливу, повну любові згоду з Божою волею. WT '96-259.

Божа обітниця – це фундамент, на якому будується все, на що ми надіємося, – чи то стосовно характеру, чи стосовно прийдешньої слави. Тож високо цінуймо цю правду, щоб ми не скомпрометували її в якому-небудь сенсі чи якою-небудь мірою. Тримаймось Правди не тільки в букві, але й в дусі – в любові до неї, тому що вона правдива, а також чудова і велична. І завжди пам’ятаймо про важливість терпеливої витривалості, щоб ми могли не лише розвивати християнські риси і впроваджувати їх в чин, але щоб могли з радістю приймати проби, переслідування або труднощі, які наш Господь може вважати доцільним допустити на нас для нашого випробування і для розвитку такого характеру, який, як Він пояснює, має для нас першорядне значення, і без якого не можна ні досягти, ні зберегти досконалої любові. WT '01-119.

Безперечно, Той, Хто дбайливо наглядав за працею сівби, не менш зацікавлений і дбайливий щодо жнив. Тож запустімо серп Правди із завзятістю і відвагою, пам’ятаючи, що ми служимо Господу Ісусу, що ми не є відповідальні за жнива, а лише за наші зусилля у збиранні тієї дозрілої “пшениці”, яку можемо знайти. Якщо потрібна велика праця, щоб відшукати лише кілька зерен дозрілої пшениці, то ми тим більше повинні радіти тими, кого знайшли, і вчитися любити і оцінювати те, що є рідкісне і цінне. Використовуючи в цій службі всю мудрість, на яку ми здатні, пам’ятаймо також, що, даючи нам частку в Своїй праці, Господь має на меті не стільки те, що ми можемо зробити, скільки благословення, яке принесе нам ця праця. WT '01-155.