Якщо ми освячені для Бога Правдою – якщо наша воля є мертвою, а Господня воля повністю прийнята як наша (в думці, слові та ділі), то ми прийняли волю Бога і здобудемо нагороду як “переможці” – навіть коли б ми, не маючи нагод, ніколи не проповідували, ніколи не давали милостиню і ніколи не страждали як мученики в ім’я Правди. Добре звернімо увагу на цей пункт: “Бо це воля Божа [стосовно вас], – освячення ваше”. Нехай ніщо не закриє ані не затьмарить цю правду – ні інші правди, ні помилки. Нехай вона домінує на нашому життєвому шляху, і тоді, якщо Божа воля справді є нашою волею, ми матимемо перед собою чітко визначений шлях, що надзвичайно важливо. WT '99-4.

Якщо ви старанний учень (в школі Христа), то незабаром побачите, що досконалий закон свободи, закон Христа, виявляє кожну думку і намір серця, і хоча ви повинні ненавидіти всякий гріх, ви не можете ненавидіти жодного грішника і одночасно мати в своєму серці вдосконалену любов Бога. І якщо навіть з’явиться якесь гірке почуття до наших наклепників і обмовників, його потрібно побороти, і здобута перемога над ним повинна бути такою повною, щоб кожна клітина нашого єства була в милій згоді з вказівками нашого Великого Учителя: “Любіть ворогів своїх. Моліться за тих, хто ображає вас і переслідує вас. Благословляйте, а не проклинайте”. WT '99-5.

Той, хто цілковито поховав свою власну волю у волі Господа, не може відчувати жодного розчарування, але в кожній справі свого життя вірою бачить божественне призначення, тобто керівництво, і в усіх життєвих справах слухається Слова Господа, яке запевнює його: “Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”. Одним з доказів того, що ми осягнули кінцевий стан серця, є те, що ми здатні приймати протистояння великого противника, світу і нашого власного тіла терпеливо, без скарг і нарікань, “з радістю” – як частину дисциплінуючого досвіду, призначеного для нас нашим всемудрим і вселюблячим Господом. WT '99-6.

Поклик церкви в теперішньому часі має дозволити світлу світити і таким чином викликати переслідування, а також переносити ці переслідування в ім’я праведності та належним чином розвивати через них терпеливість, братерську доброзичливість, співчутливість і любов – до переслідувачів і до всіх людей. Тому нехай всі, котрі бачать нагороду і світло Божої слави, що сяє від обличчя Ісуса Христа, нашого Господа, будуть вірні умовам Отця, поклику, службі. Нехай усі звертають увагу на цю місію (службу), яку ми отримали, і нехай не падають духом і в жодному випадку не втрачають відваги, незалежно від того, слухають нас люди, чи, навпаки, відвертаються, погано думають про нас і погано говорять. Пам’ятаймо, що в кінці випробування ми повинні дати звіт Самому Господу, коли Він збиратиме Свої коштовності. WT '99-10, 11.

Пам’ятаймо, що першою умовою прийняття Богом є вірний послух Його Слову, котрий є доказом любові до Нього і віри в Нього. Пам’ятаймо також, що другою якістю, яку він хоче бачити в нас, є любов до братів, готовність жити, трудитися, страждати і вмирати за тих, котрі дійсно і по-справжньому є посвяченими дітьми Бога, і котрі намагаються ходити Його дорогами. WT '99-11.

Нам не під силу контролювати проби і труднощі, які можуть спіткати нас. Наша справа – вчинити беззастережне посвячення себе Господу, а потім полишити для Нього вирішення того, якими великими мають бути наші проби і утруднення, і якими великими – наші жертви під Його проводом. Господь здатний бачити, що дехто потребує особливих випробувань більше, ніж інші; і ті речі, які для декого були б великим випробуванням і передбачали б великі жертви, для інших (завдяки більшій любові до Господа і Його справи і більшому запалу в службі) можуть бути, як говорить про себе апостол, легким горем, яке триває лише мить і достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги. WT '99-13.

І пам’ятаймо, що йти за Ісусом (в найвищому сенсі) означає ходити Його стежками, старатися, наскільки це нам під силу, чинити те, що Він чинив би сьогодні, беручи уроки з того, що Він особисто робив і говорив, і з настанов, які Він залишив для нас через апостолів, щодо шляху участі в Його стражданнях, шляху до слави і співспадкоємства в Його Царстві. WT '99-14, 15.

Господня церква (єдина, до якої властиво може бути застосована назва Еклесія, Тіло, або Церква) є такою незначною, такою непомітною і порівняно бідною на світські багатства, що з точки зору світу вона невизнана і не може бути визнана. Вона не є створена людиною, і нею не керує людина; її члени записані не на землі, а на небі (Євр. 12: 23). Її Головою та Єпископом є Господь, її законом є Його Слово. Вона має лише одного Господа, одну Віру, одне Хрищення. Вона збудована на свідченнях святих апостолів і пророків – Сам Ісус Христос є її наріжним каменем. WT '99-37.

“Задовольнив мене Ісус. Ісус є мій”. WT '00-230.

Це повинно стосуватися, наскільки можливо, всіх, хто йде слідами Господа: їхня мова повинна бути люб’язною, стриманою, яка пливе з серця, переповненого милою прихильністю до Правди і до всіх, хто любить і шукає її. Їхні слова завжди повинні бути в межах розсудливості і праведності, а також в точній відповідності зі Словом Господа. Їхня манера, поведінка, як живих листів, повинна настільки узгоджуватися з цим, щоб навіть їхні вороги дивувались і пізнавали, що вони були з Ісусом і навчились від Нього. WT '99-53.

Доки серце (розум, воля) є святим, в згоді з Богом і праведністю – тобто, доки насіння нашого зачаття, дух святості, залишається в нас, – новий розум не може схвалювати гріх, а повинен бути і буде його противником. І хоча багато сутичок нам доводиться вести саме з членами нашої зіпсутої і немічної людської природи, з її смаками і жаданнями, все-таки ми, як “Нові Створіння”, є відособлені та відрізнені від тіла, і слабкості та недоліки тіла не приписуються Новому Створінню в Христі Ісусі, а вважаються прикритими, схованими під заслугами викупної жертви нашого Господа. WT '99-58.

Справжні послідовники, прислуховуючись до Слова Великого Учителя і продовжуючи в усьому бути Його учнями, є не лише звільнені від забобонів і неуцтва, але й від служіння гріху. Замість цього вони отримують правильну оцінку власних природних слабкостей і вад, а також божественний розум – Правду. Отже їхня свобода є свободою, яка благословляє, а не шкодить їм; приносить покору замість гордості та хвалькуватості; веде до великодушності та доброчинності замість недоброзичливості і самолюбства; приносить радість і мир замість незадоволення і гіркості духа. Справді, лише Син може зробити нас вільними. WT '99-57.

Якщо хтось запитає: “Як може сатана бути зацікавлений в тому, щоб робити добрі діла?” – ми відповідаємо, що противник зодягається в шати ангела світла і милосердя не для того, щоб вести до Світла Світу, не для того, щоб вести до хреста Христового, до Біблії, а для того, щоб відвести від них до іншої надії спасіння, до іншого вчителя, щоб звести, якщо можливо, й особливо вибраних. І слід пам’ятати значення слів нашого Господа: що коли справи дійдуть до такого стану, що сатана виганятиме сатану і зцілятиме недуги, то це буде явним доказом того, що його престол хитається перед своїм падінням – що це, так би мовити, остання відчайдушна спроба противника ввести в оману. WT '99-62.

Зі своєї високої позиції розуміння божественного закону зрілий християнин бачить, що в Господніх очах ненависть є вбивством, наклеп є спробою замаху, а знищення доброго імені ближнього є грабунком і хижацтвом. А будь-яка з цих речей, вчинена в церкві, між тими, котрі вважають себе Божим народом, є подвійним злом – спробою замаху на брата і його пограбуванням. Єдиним винятком з правила “щоб нікого не лихословили” може бути випадок, коли ми усвідомлюємо абсолютну необхідність виявлення зла – коли розповідати про зло було б всупереч бажанню нашого серця, і ми згадували б про нього тільки з необхідності – з любові до інших, котрі, не бувши поінформовані, могли б зазнати шкоди. WT '99-71.

В нашому служінні іншим ми не повинні забувати, що гроші – це не єдина річ, вкрай потрібна людям, адже декому не потрібні гроші, а потрібні любов і співчуття. До таких належав наш Господь. Його власне серце, повне любові, знайшло порівняно мало товариських почуттів у відносно убогих розумах навіть найшляхетніших із зіпсутого роду, представлених серед Його апостолів. Здається, в Марії Він знайшов глибоку любов і відданість, які були для Нього приємними пахощами кадила, відсвіженням, відновленням і зміцненням. Вочевидь і Марія більше, ніж інші, оцінювала велич і широту характеру Учителя. Вона не лише любила сидіти біля Його ніг, щоб вчитися в Нього, але й з радістю і великим коштом виявляла Йому деякі знаки своєї відданості, своєї любові. WT '99-77.

Міра нашого наповнення відповідатиме мірі нашого звільнення від духа самоволі та наповнення духом віри і послуху. І хоча послух може проявлятися не інакше, ніж у щоденному житті, втім саме послух наміру, волі, серця Господь приймає до уваги в Своєму посвяченому народі. Отже декотрі, чиї серця повністю віддані Господу, можуть подобатися Йому, хоча можуть не надто подобатися тим, з ким їм доводиться мати справу. Водночас інші, “високо шановані між людьми” завдяки своїй зовнішній моральності, можуть бути “гидотою” в Божих очах внаслідок холодності чи нечесності серця. Однак той, хто має в собі нову надію і нового духа, буде намагатися очистити себе не лише в думках, але й у словах, вчинках і всіх своїх справах – всередині та назовні. WT '99-92.

Мова не йде про світський мир, ані про мир з байдужості, лінивства, потурання своїм бажанням, ані про мир з фаталізму; мова йде про мир Христа – “Мій мир”. Оглядаючись назад, можемо бачити, що Учитель зберігав Свій мир з Богом за будь-яких обставин. Це мир, який беззастережно покладається на божественну мудрість, любов, справедливість і силу, мир, який пам’ятає милостиві обітниці, дані Господнім вірним – що жодна річ жодним чином не завдасть шкоди Його вірним і що все разом допомагатиме на добре тим, котрі люблять Бога. Цей мир здатний приймати вірою все, що дозволяє божественне провидіння, і в радісному сподіванні може крізь сльози вдивлятися в кінцеві благословення, обіцяні Учителем. Теперішній мир і радість є лише присмаком цих благословень. WT '99-95.

Справжній християнин не є “нахабним”. Навпаки, його посвячення Господу образно обезглавило його. Він позбувся своєї голови, відмовився від власної волі та свавілля і, як член Тіла Христа, підкорив себе повній владі Ісуса, Голови... Тому справжній християнин у кожній життєвій справі – чи стосовно його утіх, чи стосовно його тягарів та випробувань – звертається за керівництвом до свого Голови, щоб взнати, як і що робити чи говорити, – щоб навіть думки його розуму перебували в повному підкоренні волі Бога в Христі. WT '99-102.

Можливо, жодний інший урок не є потрібніший Господнім послідовникам, аніж цей урок готовності пити чашу, яку наливає Отець, – визнання, що Отець керує і спрямовує наші справи, тому що ми належимо Йому як члени Тіла Помазанця. WT '99-118; '01-91.

Як найкращі галузки виноградини, які дають докази плодоношення, вимагають обрізання, так і найбільш чесні та щирі з Господнього народу вимагають Господньої дисципліни і завбачливого піклування – інакше вони скоро пішли б тільки в ріст і вже не змогли б рясно плодоносити. Справжня Божа дитина, чия воля цілковито занурилась у волю Господа, не ображається, ані не знеохочується цим очищенням. Вона вже дещо зрозуміла – принаймні, про те, що їй недостатньо власної мудрості, і тому вона покладається на мудрість великого Виноградаря. Отже, коли божественне провидіння перешкоджає її зусиллям в тому чи іншому напрямку, вона з радістю приймає невдачу своїх планів, бо впевнена, що Господня воля і Господній шлях є найкращими і мають на меті принести благословення. WT '99-109.

Вірність нашого Господа Правді викликала до Нього опозицію тих, котрі були засліплені противником. Його свідчення про Правду коштувало Йому життя, а віддане Ним в обороні Правди життя становило викупну ціну. Так само всі Господні послідовники повинні нести свідоцтво про Правду – свідчити правду про Божий характер і план. Таке свідоцтво про Правду повинно коштувати всім справжнім послідовникам Ісуса життя в представленні самих себе живими жертвами, святими і прийнятними для Бога через Христа Ісуса. Нехай кожен, хто надіється бути співспадкоємцем з Князем Життя в Царстві, свідкує про Правду – дає добре визнання про Царство, про його фундамент і завершену надбудову в славі. WT '99-123.

Якщо в якусь мить ми побачимо, що обрали хибну дорогу, яка є безповоротною, то можемо сподіватися, що вона, як передрік Господь, принесе нам розчарування. Однак Господь може дозволити, щоб це принесло також деякі благословення шляхом щирого каяття серця, покори перед Господом і більшого старання, пильності та вірності в майбутньому. Таким чином, навіть деякі грубі життєві промахи можуть стати сходинками до вищого рівня благодаті та правди. WT '03-217.

“Віра” містить в собі думку про любов, співчуття, зацікавлення і турботу про інших, особливо про домашніх віри. Вона дає нам змогу вникнути у співчутливу вдачу нашого Господа, побачити Його турботу про інтереси інших в той час, коли на Нього Самого прийшло стільки лиха! Його власне страждання не завадило Йому думати про Свою матір і подбати про її благополуччя... Бачимо, що Господь вибрав Івана: без сумніву, перш за все, за його милу, лагідну вдачу; по-друге, за його ревність для Господа і Правди; і, по-третє, за його відвагу в намаганні (з ризиком для власного життя) бути ближче до свого вмираючого Учителя в Його останні години. Звернімо увагу на ці риси, які схвалює Господь, щоб, зауваживши їх, ми могли розвивати їх у собі і так отримати особливі нагоди служити ними Учителю. WT '99-127.

Спільність з Господом у молитві приносить більшу довіру до того, що Господь доглядає наші справи, більшу віру в усі надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці Його Слова, більше розуміння Його керівництва – в минулому і тепер, більшу любов до всіх братів у Христі та більшу турботу про їхній добробут і духовний поступ. Таким чином, молитва тісно і дієво пов’язана з розвитком у духовних речах, з розвитком плодів Духа, з поступом до Бога, братів і всіх людей. WT '00-268.

У згоді з цією думкою апостол Павло в одному місці проголошує, що ні світ, ні брати не були здатні судити його – що лише Господь, Котрий міг читати серце і знав усі обставини, випробування і слабкості, з якими доводилося боротися, міг правильно судити. Він навіть говорить: “Я й сам не суджу себе” (1 Кор. 4: 3). Який чудовий намір – не засуджувати інших, котрі твердять, що поступають добросовісно, як діти Господа, ані навіть не засуджувати себе в схожих обставинах. Ми повинні просто день у день наполегливо йти вперед, роблячи все можливе, щоб розвивати небесні благодаті та служити нашому Учителю, полишаючи всі наслідки Господу. WT '99-139.

Всі переможці повинні довести, що для Господа вони здатні пожертвувати кожною річчю; пожертвувати, якщо потрібно, любов’ю, дружніми стосунками, схваленням кожної іншої істоти, щоб тільки зберегти любов і прихильність Господа. Ми віримо, що посвячений Господній народ щоденно є на крок ближче до цієї проби. Отже кожному з нас належить пам’ятати, що це один з елементів нашого випробування і, відповідно, кожен повинен спрямовувати свої почуття на небесні речі, а також приборкувати і вмертвляти будь-які потяги до земних істот і речей, якщо в наших почуттях, служінні і т.п. нам доводиться вибирати між ними і нашим Господом. WT '99-140.

Не всі є такими видатними особистостями, як Даниїл, не всім дані видіння, об’явлення і пояснення, які були дані йому, але всі можуть мати такого самого духа відданості принципам праведності. І ця відданість буде випробувана під божественним наглядом, крок за кроком, впродовж вузького шляху, в міру того як вони намагатимуться йти слідами Того, Хто дав нам приклад, – слідами нашого Даниїла, нашого Провідника, нашого Господа Ісуса. Тож нехай усі, котрі беруть ім’я Христа, відступляться від беззаконня і будуть вірні: “Будьте відважні, як Даниїл”. WT '99-167.

Нашим обов’язком є не лише досліджувати Господню волю, але й добре розмірковувати над обставинами і умовами, які нас оточують, намагаючись обрати в житті такий поміркований шлях, який би, перш за все, мав божественне схвалення і, по-друге, приносив би іншим якнайменше прикрощів, незручностей і незадоволення. Далі ми повинні довірливо покластися на повну турботи Господню мудрість та Господнє провидіння. WT '99-166, 167.

Отже, не нам визначати, яким має бути божественне провидіння для нас. Ми повинні взяти до уваги наші права і обов’язки і дотримуватись їх незалежно від наслідків, беззастережно довіряючи Господу. WT '99-171.

Ми, котрі вважаємося “Новими Створіннями” в Христі, знаємо, що маємо бути випробувані (якщо наші випробування вже не почалися), і повинні усвідомлювати, що лише проявляючи самозречення в малих життєвих речах і вмертвляючи природні пожадливості нашого тіла щодо їжі, одягу, поведінки тощо, ми ставатимемо духовно міцними і здібними “перемагати”. WT '99-172.

Апостол говорить про цей час вогняного випробування і, порівнюючи віру і діла ревного християнина з будівлею, збудованою із золота, срібла і дорогоцінного каміння, проголошує, що вогонь цього дня, в кінці цього віку, випробує діло кожного, яке воно є, і поглине все, крім будівлі істинної віри та характеру. Однак ми повинні пам’ятати, що такі віддані характери не виростають зненацька, за кілька годин чи днів – як гриби, – а розвиваються поступово, з дрібних зерен, і є міцні, як оливкове дерево. WT '99-171.