WT '95-75.

Наші спостереження за тими посвяченими особами, які дозволили іншим темам, аніж “ця євангелія”, заволодіти їхнім часом і увагою, спонукують нас дати пораду таким бути дуже ревними в ощадливому використанні часу і талантів для служіння євангелії, полишаючи всі інші теми, хоча й цікаві – для інших тепер, а в майбутньому житті і для нас, коли нам належатиме все знання. Ті, котрі з будь-якої причини, яку можна уникнути, ухиляються від служіння правдивій та єдиній євангелії, швидко, як ми раз по раз бачимо, звертають з дороги або натрапляють на великі перешкоди на своєму шляху до “нагороди високого поклику”. WT '95-116.

Велична краса небес щодня і щоночі повинна викликати в нас бажання віддавати шану і поклоніння, повинна надихати наші серця до святої і шанобливої посвяти. Нехай нечутна діяльність, досконала слухняність божественному закону і блаженне сяєво небесних сил стануть для нас незабутнім уроком про невтомну діяльність без метушні чи хвастощів; про досконалий послух волі Того, Хто все робить добре, Хто є занадто мудрий, щоб помилятися, і занадто добрий, щоб бути немилим; про те, щоб дозволяти славі Господа, яка осяяла нас, в свою чергу сяяти від нас на кожного, хто нас бачить. WT '95-121.

Ваша віра є тепер на випробуванні. У спокійніші дні, коли сонце милості яскраво світило на вас, ви спокійно закладали основу знання Правди і зводили надбудову християнського характеру. Тепер ви знаходитесь в горнилі випробувань. Тому зберіть воєдино всю вашу відвагу, зміцніть свою терпеливість, рішучо налаштуйтесь на витривалість, твердо тримайтесь своєї надії, пригадуйте обітниці – вони все ще належать вам – і “не втрачайте довір’я вашого, бо воно має велику нагороду” (Дерк.). “Сила вам буде в утишенні та в сподіванні”. “Жди Господа мовчки й на Нього надійся”, і віра здобуде перемогу. WT '95-135.

Ніщо не ставить християнина в більш несприятливе становище перед лицем його ворогів, ніж те, коли він хоч тимчасово випустить з рук якір віри. Нехай він зробить це на якусь мить, і довкола нього неминуче починає густішати темрява: він не здатний бачити сяєва обличчя свого Отця, тому що “без віри догодити Богові неможливо”. Поки він намагається знову вхопити якір, сили темряви несамовито атакують його сумнівами і побоюваннями, заснованими переважно на його людських вадах, які (про це він завжди повинен пам’ятати) покриті шатами Христової праведності. Якщо ми хочемо, щоб в наших серцях панував Божий мир, ми ніколи не повинні випускати з рук наш якір, ані дозволити, щоб у смертельній сутичці сатана здолав нашу відвагу. Мовою нашого серця завжди повинно бути: “Ось Він убиває мене, та я не перестану надіятись” (Кул.). WT '95-157.

Ми розуміємо, яка перед нами праця і як нам потрібна стриманість, пильність, непохитність! Це праця всього життя, життєва битва проти могутнього ворога, який укріпився в нашому тілі. Хоча сили ззовні справді міцні, однак передусім слід боятися внутрішньої міжусобиці. Якщо ми хоч трохи будемо одурманені духом світу – якщо дамо волю самовдоволенню, любові до утіх та безжурності, маленьким поблажкам до будь-яких колишніх нахилів до заздрості, злості, гордості, чванливості, самовихваляння, гарячності, зарозумілості, гніву, суперечки або ще чогось такого (навіть незначного) – то яка ж велика небезпека, на яку ми виставлені! WT '95-201.

Цього бажаного стану можна досягти, лише стійко переносячи лихо як добрі воїни Христа – шляхом досконалого самоконтролю, вміння протидіяти злу, усталеної віри, терпеливості та доброчесності, постійного, незмінного відпочинку в Христі, надії в Його слові обітниці. Таким, безумовно, був власний досвід апостола, в міру того як збігали його літа в служінні Учителю, і так, мабуть, буде з нами. Нехай з кожним минаючим роком ми будемо ближче до славної вершини досконалості! WT '95-202.

Коли ми бачимо, як інші ходять забороненими стежками, шляхом грішників, ми не повинні йти за ними з метою допомогти їм вибратися, а маємо показати їм правильну стежку, тримаючись її та закликаючи їх. Коли ми бачимо, що деякі заплутались у людських доктринах та вченнях, які, як ми знаємо, є хибними в самій своїй основі, ми не повинні намагатися переходити вбрід через всі ці доктрини з метою допомогти їм вибратися. Ми повинні нагадати їм, що дослідження будь-якої доктрини, яка не узгоджується з основою, є не тільки неправильним використанням посвяченого часу, але й що всяке забавляння з тим, що відоме нам як неправда, є невиправданим і небезпечним, як небезпечним є будь-яке ламання сумління та принципів. WT '95-203.

За вірність Господь не мав жодної нагороди земного процвітання. Навпаки, до самої смерті Його супроводжували нестатки і переслідування. Він був “чоловік, зазнавший горя й болів” (Кул.); зневаги тих, котрі зневажали Бога, впали на Нього; бувши багатим, Він задля нас став бідним – таким бідним, що сказав: “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, – Син же Людський не має де й голови прихилити...” А слуга не більший від свого пана: якщо Його переслідували, то будуть переслідувати і нас; і зневаги тих, котрі зневажали Його, впадуть також на нас. Єдина теперішня нагорода, якої можуть сподіватися послідовники Христа, – це глибоко відчутний прояв Господньої любові та схвалення. WT '95-207.

“Молитва – це щире бажання душі, висловлене або невисловлене”.

Якщо хто-небудь вважає, що він досягнув задовільного духовного стану, то від цієї миті він може відраховувати початок свого духовного занепаду. Жодні теперішні надбання не можуть задовольняти щирого послідовника Христа, котрий старанно намагається наслідувати досконалий зразок. Самозаспокоєння приходить тоді, коли ми відвертаємо свої очі від Христа, адже доки ми уважно дивимось на цей зразок, нам завжди явні наші недоліки. І якщо в гордині серця ми втрачаємо їх з-перед очей, то вони лише стають більш помітними для інших. Християнин повинен знаходити задоволення лише в усвідомленні свого постійного зростання на подобу Христа. WT '95-250.

Ми бачимо цілеспрямованість апостола: “Одно ж роблю”. Він не намагався робити кілька речей, бо коли б намагався, то неминуче зазнав би невдачі. Він посвятив своє життя одній меті, до якої був покликаний, і задля цієї мети він покинув всі інші життєві прагнення. Він це робив також з огляду на факт, що протягом всього теперішнього життя обраний ним шлях мав приносити деякі втрати, нестатки, важку працю, турботи, переслідування і постійні докори. У своїй цілеспрямованості він був звільнений від багатьох спокус збочити, аби насолодитися деякими добрими речами цього теперішнього життя або ж погнатися за якимись його ілюзіями. WT '95-250.

Нехай думки про Бога і Христа, про гідних святих давнини і сьогодення, про небесну спадщину, блаженство нашої майбутньої праці разом з Христом, про велич і доброту божественного плану і про славу та блаженство нашого зібрання разом до Христа (коли праця нашого теперішнього життя закінчиться) наповнює наш розум і надихає наші серця. Разом з цими роздумами отримаймо також додаткову потіху і блаженство від особистого спілкування та єдності з Богом через молитву, дослідження Слова і спільні згромадження для поклоніння і віддавання хвали. WT '95-251.

Улюблені, понад усе інше пильно стережімо нашу покору. Лише тоді, коли ми є незначними у власних очах, Бог може використовувати нас без шкоди для нас самих. Проте Він не заслоняє нас від кожної проби вірності. Отож, якщо Господь дає вам маленьке вивищення сьогодні, маленьке заохочення успіхом в Його службі, приймайте це покірно, смиренно, пам’ятаючи, що ви недостойні, невідповідні для цього, хіба що Богу вподобалось діяти через вас. Водночас будьте готові прийняти завтра приниження, як необхідність для вашого навчання і властивого збалансування вашого характеру. Якщо вчорашній успіх робить вас дратівливими від пониження сьогоднішнього дня, то стережіться! Ви не є настільки розвинуті духовно, як повинні бути. WT '96-19.

Всі, котрі голодні та спраглі праведності, чиї душі прагнуть Бога, як олень водних потоків, котрі, знайшовши Його, посвятилися Йому і отримали помазання Святим Духом, який свідкує разом з їхнім духом, що вони Божі сини, і котрі, як помазані сини, можуть відкривати в собі риси, гідні справжніх синів: відданість, вірність, запал, енергійність, відвагу, розсудливість тощо – утворюють клас, з яким Господь вчинив вічний заповіт і якому належать “незмінні Давидові милості”. WT '96-29.

Тільки під такими покараннями душа м’якне до лагідного підкорення і спокійно говорить: “Я все можу зробити, все можу витримати завдяки Христу, Котрий підкріпляє мене”. Поступово, коли поглинається жужелиця старої природи і щораз більше стає видним золото, ці дорогоцінні душі стають ще дорожчими для їхнього люблячого Господа. Вони настільки дорогі Йому, що в кожному горі Він є поруч з ними, щоб підтримати їх Своєю благодаттю і підбадьорити Своєю присутністю. І найглибші тіні смутку стають в пам’яті найсвятішими місцями відпочинку, де Ранкова Зоря сяє найяскравіше. WT '96-44.

Великий Очищувач пильнує, щоб побачити, як коштовний метал нашого характеру віддзеркалює Його образ. Тобто, кажучи простіше, в кожному випробуванні Він пильнує, щоб побачити, які впливи контролюють нашими вчинками: чи це впливи теперішньої вигоди, світської політики, особистої приязні, земної любові до чоловіка, дружини або дітей, любові до полегшення або любові до миру за будь-яку ціну; чи, з іншого боку, нами керують чисті принципи правди і праведності; чи ми будемо ревно і енергійно захищати ці принципи коштом будь-якої праці або страждання, або того й іншого, і так вести добру боротьбу віри до останнього – аж до смерті. WT '96-45.

Дійсно, воля Бога полягає в тому, щоб всі Його діти були щасливі в Ньому, щоб вони завжди раділи, і якщо кому-небудь бракує цього благословення, то він живе нижче своїх привілеїв. WT '96-54.

Справжні Божі діти люблять Правду, тому що вони споріднені з нею... Коли вони знайшли Правду, то збагнули її вартість. Вони цінують її та роздумують над нею... Вони кажуть: “Вона подібна до Бога: вона є виявом Його славної доброти, відображенням Його люблячого, доброчинного, мудрого і справедливого характеру”. І тому вони люблять Правду і Бога, Який дав її. Вони скарбують її в своїх серцях, знову і знову завчають її. А вдивляючись в неї та захоплюючись всією її симетрією та красою, вони намагаються прилаштувати свій характер до тих же ліній краси і словом та поведінкою стараються звернути на неї увагу інших, щоб і ті могли бути благословенними нею. WT '96-55.

Підтримувати дружбу зі світом означає жити в згоді з його ідеями і пристосовуватися до його доріг. В цьому значенні ми не можемо любити його, а зобов’язані бути далеко від нього і в опозиції до нього. Отже, вказаний нам шлях в деяких відношеннях є, щонайменше, важким шляхом, відлюдним шляхом, але це єдиний шлях миру і щасливості. Цей світ з його похіттю швидко минає. Він пустий, не дає задоволення і врешті-решт веде до нещастя і краху. Але ті, котрі знаходять насолоду в Господньому шляху, мають блаженний союз і спільність з Ним. Їхні радощі походять з джерела, яке світ не може збагнути. Вони живуть на вищому рівні, вдихають чистіше повітря і втішаються святішою, милішою приязню, ніж світ коли-небудь міг би запропонувати. WT '96-67.

Нехай улюблені Божі діти стараються щораз більше наслідувати покірливий і тихий Дух Христа, приймаючи Боже провидіння і слухаючись Його настанов та керівництва, як це робив Він, озброївшись силою, яку лише Він може дати і яку дасть тим, хто бере на себе Його ярмо і вчиться від Нього. WT '96-79.

Однакова для всіх “мина” доречно представляє благословення божественної благодаті, яке є спільним для всього Божого народу, – Виправдання. Інші дарування відрізняються кількісно, відповідно до наших природних можливостей, і в загальному походять від Отця, наприклад: Слово і Дух. Наше виправдання, хоча й заплановане Отцем, є дарунком від Ісуса, тому що Він заплатив за нього Своєю власною дорогоцінною кров’ю. Одна “мина” ставить всіх в однакове становище гідних прийняття слуг і дозволяє кожному показати свою ревність шляхом жертвувань. Однак “таланти”, розподілені згідно з можливостями кожної людини, представляють нагоди служіння Богу відповідно до тих здібностей, які ми маємо. Це можуть бути таланти освіченості, грошей, впливу, доброго здоров’я, часу, тактовності, обдарованості разом з нагодами для використання їх у Божій службі. WT '07-63.

Різна міра плоду – у тридцять, у шістдесят і у сто разів, або десять і п’ять мин, позначає радше відмінності в перешкодах, які потрібно подолати, і т.д., аніж невірність у використанні багатств благодаті. Дехто може працювати довго і старанно з малими результатами, в той час як такі ж зусилля інших, які мають більш рішучу волю і більшу неухильність, можуть вчинити великі речі. Деякі через помилки, а зрідка й відступництва, від яких вони згодом оправляються, гають час і нагоди, які вже ніколи не можна повернути, хоча вони отримують прощення і великодушно поновлюються у божественній ласці, і відтоді біжать зі старанністю та терпеливістю аж до кінця. WT '96-99.

Читаючи про плани Отця щодо нас у світлі Його волі, проілюстрованої у Його взаєминах із нашим Учителем, ми відразу можемо з’ясувати для себе, що Його воля не в тому, щоб берегти нас від будь-якого болю, випробування і страждання та урочисто перенести нас до слави на вистелених квітами ложах бездіяльності. Насправді наша дорога має бути цілком протилежною, якщо ми хочемо йти слідами Того, Кого Бог поставив не лише ублаганням за гріхи цілого світу, але й зразком для церкви, яка є Його Тілом. Все те, що ми дізнались про Божий план і волю, відразу навчає нас, що ми не повинні сподіватися і не повинні просити звільнення від болю та горя, яке Його мудрість визначила для нас як стежку до слави. WT '96-151.

Кожна проба віри і терпеливості є нагодою для молитви про обіцяну допомогу. Кожна невдача здобути перемогу – це нагода для молитви про прощення, а також про божественне благословення, щоб урок нашої власної слабкості міг глибоко засвоїтися, і щоб в наступній схожій пробі ми могли негайно просити обіцяної “благодаті для допомоги” і триматись її. Кожна перемога над собою є нагодою для молитви, щоб ми не були зарозумілими і пихатими, а зберегли покору і пильність перед наступними нападами великого противника. Кожна служба для Правди стає нагодою для молитви вдячності за привілей послужити Великому Царю і, можливо, дещо постраждати для Його справи, а також причиною для благання про подальші нагоди служіння і благодать, щоб мудро їх використати. WT '96-163.

Божою волею є, щоб кожного члена Тіла Христа торкнулося відчуття немочей світу, щоб після вивищення до Царства вони могли бути дуже лагідними, співчутливими і доброзичливими – коли, як Царське Священство, вони судитимуть світ. Наш Господь і Учитель, Котрий не мав жодних вад зіпсутого роду, а був святий, невинний і відлучений від грішників, потребував взяти від людей їхні хвороби і немочі, щоб змогти відчути наші немочі і бути вірним Первосвящеником. Цілком нелогічно було б припускати, що уроки, потрібні для приготування Первосвященика до Його становища і служби, не потрібні священикам, котрі покликані страждати з Ним і царювати з Ним. WT '96-208.

Печаттю, або знаком, Нового Створіння є наявність Духа Христа. Прояв цього Святого Духа є потрійний: (1) Любов – найвища любов до Бога і радісна відданість Його справі навіть коштом страждання; (2) Любов до братів – безкорислива, шляхетна, чиста – щире бажання їхнього благополуччя, яке завжди готове робити їм добро; (3) Любов (співчутлива) до світу – швидка до добрих діл, коли для цього трапляється нагода, і до прагнення та намагання завжди жити в мирі з усіма людьми. WT '96-212.

Ніщо не є більш небезпечним для Божої дитини, ніж самовдоволення. Воно стає перепоною на шляху до справжнього поступу та реформування серця і заважає бути по-справжньому корисним для інших і, перш за все, корисним у Божій службі, бо Його Слово говорить: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”. Замість самовдоволення Мудрість наказує нам не довіряти собі, пам’ятаючи свої слабкості та вади, і, відповідно, більше шанувати Бога і покладатися на Нього. Це, як ніщо інше, зміцнятиме нас і дозволить ухилятися від зла нашого зіпсутого стану. WT '96-263.

Вислів “чисті серцем” не означає досконалості ані поведінки, ані слова, ані думки, а досконалість наміру щодо них. Наші прагнення і старання повинні спрямовуватись до досконалості: в думці, слові та ділі. Мірилом для нас, на яке повинні дати згоду наше серце і наша воля, є божественне мірило: “Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мт. 5: 48). Бог не встановив меншого мірила, окрім цієї абсолютної досконалості, однак Він передбачив для нас благодать, милосердя і мир через Христа, якщо ми будемо йти Його слідами, – і ця чистота серця є одним з істотних кроків на вузькій дорозі. WT '00-71.

Час близький; жнивна праця велика; працівників мало. Наш час є посвячений; ми повинні працювати, поки ще зветься день, знаючи, що коли прийде ніч, ніхто не зможе працювати. Ми посвятили своє життя аж до смерті; ми уповноважені Господом жнив шукати справжню “пшеницю” і збирати її до клуні. Чи ж маємо ми час на легковажність, суєтність чи світські приємності? Ми, радше, повинні задовольнятись приділенням незначної уваги цим речам і повинні наполегливо просуватися обраним шляхом, завзято беручись за дану нам працю, якщо хочемо мати схвалення нашого Учителя: “Гаразд, рабе добрий і вірний”. WT '00-234.