Якщо ми прийшли до роздоріжжя – до якогось переломного моменту в пережитому нами – і не знаємо, чи повернути направо, чи наліво, ми повинні відразу зупинитися і прислухатися до голосу. Іншими словами, ми повинні відразу звернутися до Господнього Слова і, роздумуючи над його настановами і принципами, над його ілюстраціями, які пов’язані з хвилюючими нас справами, ми повинні намагатися дізнатись, якою є воля Господа, прохаючи також керівництва Його Духа і намагаючись привести розум до люблячого, покірного і довірливого стану. WT '95-6.

Що означає жити за тілом? Відповідаємо, що це означає жити за (згідно з, йдучи за) нахилами і пристрастями зіпсутої людської природи. І поступати так є найлегшою з можливих речей. Все, що нам треба робити, це лише байдуже піддатися течії нашої власної природи і перестати боротися з нею. Як тільки ми це чинимо, ми починаємо плисти вниз за течією і згодом помічаємо, що течія стає щораз швидшою, а опиратися їй стає щораз важче. WT '95-8.

Небагато хто усвідомлює вплив розуму на тіло. Бог так улаштував нашу істоту, що чисті, шляхетні, святі думки в загальному мають не лише шляхетний і благородний вплив на розумовий та моральний стан, але й оздоровлюючий вплив на фізичну систему. І, навпаки, кожна нечиста, лукава, непристойна, злобна думка (а також дія) має прямий вплив не лише на занепад розуму і моральності, але й на проростання насінин хвороби, які вже знаходяться в будові зіпсутого людського роду. WT '96-180.

Кожен, хто гідний імення “Мої люди”, чутиме і слухатиметься Господнього голосу і вийде з Вавилону, “не потрапить в карання його”, тому що їхня слухняність, щоб утікати, як тільки вони побачать істинний стан Вавилону, буде доказом, що вони ніколи не були в справжній згоді з його гріхами. Ті, котрі бачать Вавилон з його богохульними доктринами в світлі, яке сяє тепер, і залишаються в ньому, вважаються такими, що схвалюють ці богохульства і в повній мірі заслуговують на “покарання” – стільки ж або й більше від “куколю”, класу вавилонян, тому що вони мають більше світла. WT '00-3.

Звертаючись до Святого Письма, щоб дізнатись, якою є Божа воля, ми бачимо, що велика праця, якої Бог вимагає від нас, не є працею для інших, але працею в нас самих, працею підкорення, подолання і контролювання себе. Тому кожна інша річ – наша служба для дому віри і наші добрі діла для всіх людей через вітчизняні та закордонні місії і т.п. – сприяє цій найважливішій праці всередині нас. Бо коли б навіть ми, говорить натхненний апостол, красномовно проповідували євангелію іншим, коли б ми віддали все наше майно, щоб нагодувати бідних, або стали мучениками для доброї справи, та не мали любові, Духа Христа і Отця, розвинутого в нас у вигляді керівного принципу життя, то з божественної точки зору ми були б нічим. WT '99-4.

Ми можемо мати бажання і прагнення щось виконувати, які ніколи не будуть задоволені. Господь, мабуть, бачить, що ми не змогли б перенести вивищення і почестей, яких шукаємо. Він знає набагато краще від нас, що є для нашого добра, і тому бажає, щоб ми були спокійні, задоволені Його провидінням – не бездіяльні, а старанні; не недбалі, а пильні; не безжурні, а повні сильного, щирого бажання виконувати волю Бога; до того ж терпеливі в обмеженнях, задоволені, коли є знехтувані й забуті, пам’ятаючи, що “ті також служать, котрі стоять і чекають”, і що Господь в обрану Ним годину може привести нас до виконання Свого милостивого задуму. WT '95-11.

Тому, хто бачить, що його серце не є в злагоді з цим законом Нової Угоди, любов’ю – милосердям, лагідністю, доброзичливістю, добротою, – бракує доказу, підтвердження, що він в якому-небудь значенні слова прийнятий як син Бога і співспадкоємець з Христом. Якщо в наших серцях немає любові до братів і любові у вигляді доброзичливості і прихильності до всіх людей і навіть до німих створінь, то в нас немає духа, який допомагав би нам у чиненні жертв, потрібних за теперішніх умов. Для таких буде лише питанням часу, коли сила гордості й марної слави, стримуючи їх на дорозі жертви, відтягне їх убік, а самолюбство візьме над ними повний контроль. WT '98-201.

Що потрібно зробити, щоб подолати цей брак віри і примножити віру? Ми відповідаємо, що, подібно до апостолів у давнину, ми повинні молитися: “Господи, додай нам віри”. А тоді, діючи згідно з цією молитвою, кожен повинен розвивати віру в своєму власному серці: (а) через постійне відсвіження своєї пам’яті божественними обітницями, стаючи дуже близьким до них в Слові Отця; (б) він повинен намагатися щораз більше пам’ятати, що після складення ним угоди з Господом, ці обітниці належать йому, і своїм серцем та устами він повинен звертатись до них, як до своїх, з вдячністю в молитві перед Господом. Він повинен звертатись до них у своїх думках і в своїх розмовах про святі речі з братами. WT '00-170.

Склад розуму християнина справді дуже пов’язаний з його духовним прогресом або регресом, а також є показником його духовного стану, тому добрий склад розуму потрібно дбайливо розвивати. Під “складом розуму” ми маємо на увазі той нормальний стан, до якого розум за звичкою повертається у хвилини розумового дозвілля. Коли ми зайняті виконанням обов’язків життя, то неодмінно повинні звертати нашу розумову енергію на працю рук, бо якщо ми робимо щось просто механічно, без зосередження розуму, то не можемо робити цього добре; однак навіть тут християнський принцип, добре утверджений в характері, буде підсвідомо керувати нами. Та коли напруження праці і турбот на хвилю минає, усталений склад розуму, мов стрілка компаса, повинен швидко повернутися до свого відпочинку в Бозі. WT '95-250.

Кожний християнин повинен старатися бути зразком, гідним наслідування, – зразком щирого, вірного намагання копіювати Христа у своєму щоденному житті і зразком постійного запалу в Його службі. Ми не можемо сподіватися в теперішньому житті бути зразком досконалості, кінцевої моральної слави і краси святості. Такий зразок ми маємо лише в Христі, нашому Господі. В такому сенсі ап. Павло ніколи не говорить “наслідуйте мене” або “наслідуйте нас”. Навпаки, він говорить: “Будьте наслідувачами мене, як і я Христа” (1 Кор. 11: 1). Апостол був великим зразком щирого намагання осягнути досконалість, але не кінцеву досконалість, яка була лише в Христа; і ми повинні наслідувати цей його запал і велику щирість у старанні копіювати Христа і виконувати Його волю. WT '95-251.

Протистояння і переслідування є неминучими супутниками активності в служінні Богу, і їх слід сприймати з розумом і неупереджено; та коли це не досягне своєї мети, тоді, зі серйозною пересторогою про небезпеку такої поведінки, добровільного сперечальника потрібно полишити, щоб він ішов своєю власною дорогою, в той час як ми звертаємось до інших з посланням спасіння. В опозиції, яку викликав до Себе наш Господь, і в способі, яким Він її зустрів, є важливі уроки для всіх, хто випробовується подібним чином. WT '94-368.

Жоден крок на шляху прогресу не може бути зроблений без застосування цієї чесноти терпеливості; і жодна з чеснот так чудово не прикрашає християнського характеру, не здобуває схвалення людського сумління і не прославляє Бога всіх милостей, правда Котрого надихає її. Довготерпелива покірність щиро намагається стати на шляху людської недосконалості та слабкості і з дбайливою турботою намагається відновити божественну подобу. Вона є повільною до гніву і щедрою на милосердя. Вона швидко розпізнає стежки правди і праведності і негайно ступає ними; вона пам’ятає власні вади і співчуває вадам і недолікам інших. WT '93-295.

Кожен, хто нехтує Господніми заповідями стосовно “лукавих здогадів”, снує павутину для своєї власної пастки, якою б “обережною” не була його поведінка в інших справах. Серце, просякнуте сумнівом і підозрою до ближніх, є більш ніж наполовину готове не довіряти Богу: дух невдоволення і гіркості перебуває в конфлікті з духом Господа, духом любові. Перемагає той або інший. Поганого духа слід позбутися, інакше він осквернить нове створіння і вчинить його “негідним”. І навпаки, якщо нова природа братиме верх як “переможець”, то лише в такому напрямку: якщо зле підозріння переможене, то половина битви проти теперішніх труднощів і перешкод виграна. WT '98-84.

Всі наші слова Господь вважає показником нашого серця. Якщо наші слова бунтівничі, віроломні, легковажні, нахабні, немилі, невдячні, нечисті або непристойні, то серце є відповідно суджене за принципом: “Чим серце наповнене, те говорять уста”. Неможливо, щоб ми, як недосконалі істоти, завжди були досконалими в слові та в ділі. Всупереч нашим найкращим старанням, ми інколи будемо помилятися у слові, а також в учинку, однак досконале панування над нашими словами і дорогами є тим, чого ми повинні шукати шляхом невтомних і добросовісних зусиль. WT '96-32.

Послух є пробою. В міру того, як ми дотримуємось Господнього Слова, Божа любов вдосконалюється в нас; бо якщо ми отримали розум Христа, Святого Духа, Божого Духа, то, як наслідок, це буде спонукувати нас хотіти і чинити Його добру волю – у міру нашої спроможності. І ця спроможність постійно, рік за роком, повинна зростати. І хоча ми не можемо сподіватися бути досконалими, доки не будемо “перемінені” та обдаровані нашими новими тілами у воскресінні, все-таки весь цей час ми можемо так близько триматися Господа в дусі нашого розуму, що можемо мати постійну спільність з Ним. WT '97-312.

однак це може бути лише пустою хвальбою, якщо ми не перейшли важких випробувань, котрі розвинули б таку віру, таке довір’я, які трималися б Господньої руки і покладалися на божественне провидіння в найпохмурішу годину. WT '01-314.

Ті, котрі несуть це ярмо, мають запевнення божественного Слова, що все допомагає їм на добре; що чим важчий накладений тягар, тим більшим буде благословення і нагорода в майбутньому; що чим суворіше пережите ними протягом теперішнього часу, тим яскравішою буде слава і яскравішим буде їхній характер, а також більшою буде певність, що вони приготовані та відполіровані для небесного Царства. З цієї точки зору кожен тягар є легким, тому що наше ярмо оцінене і є таке любе, таке прийнятне; до того ж воно таке легке, бо в цьому ярмі з нами є Господь. WT '00-137.

Царство призначене лише для тих, котрі через Божу благодать стануть подібні серцем до Господа Ісуса, люблячи Господа всім своїм серцем і всією своєю душею, і зможуть сказати: “Не моя воля хай буде, о Господи, а Твоя”. Жоден інший стан, крім цього повного підкорення Господу, не може чинити нас прийнятними для Царства, тому що жоден інший стан не представляє повного підкорення себе і повної любові до Бога. І не забуваймо, що всі небесні речі, які “око не бачило й вухо не чуло, і які на серце людині не впали”, Бог зберіг для тих, хто любить Його понад усе. WT '98-40.

Оскільки язик є показником серця, і “чим серце наповнене, те говорять уста”, тому незагнузданий язик, який говорить самолюбно, заздрісно, з гіркотою, хвалькувато, з наклепом, доводить, що серце, з глибини якого це випливає, є неосвяченим, нечистим, і йому дуже бракує духа Христа. Отже, якої б релігійності воно не досягло, вона й далі є марна, бо таке серце не є спасенне, ані не є в стані, в якому може стати спасенним. Але Добрий Лікар вказав на ліки від отруєння душі – ліки, які, якщо їх правильно приймати згідно з приписами, осолодять гірке серце. WT '99-215.

Після того, як Господь дав нам деякі уроки і досвід, частина якого приходить до нас у спокійних і тихих умовах, цей порядок може змінитися, і знаки Господнього провидіння можуть свідчити про певну зміну умов (які були сприятливими і несприятливими в деяких відношеннях), провадячи до нових обставин і умов. Справжньому духовному ізраїльтянину не личить нарікати або жалітися і навіть висловлюватись про свій вибір, а слідкувати за Господнім керівництвом. Якщо він може розпізнати керівництво божественного провидіння, навіть знаходячись в пустинних умовах, більш посушливих і небажаних, ніж ті, в яких він був раніше, то він повинен йти за Господнім керівництвом без зайвих питань і з піснями віри та довір’я. WT '02-249.

Самолюбні молитви є надто дорогі. Деякі отримали багатство і втратили правду та служіння їй; деякі здобули здоров’я лише для того, щоб переконатись, що разом з ним вони отримали інші, не менш суворі, випробування: деякі отримали дорогих їм осіб з обіймів смерті лише для того, щоб згодом шкодувати, що Бог вислухав їхні молитви – точніше, шкодувати, що вони не прийняли Господньої мудрості і провидіння з довір’ям, із задоволенням, без нарікань... Духовний Ізраїль повинен мудро ставитися до тих речей, які є в межах його досяжності, – приймаючи все з вдячністю, як Божий дар, – а його прохання повинні бути про духовні дари, включаючи терпеливу витривалість і задоволення серця. WT '02-250.

Одним з найважливіших уроків, який має засвоїти духовний ізраїльтянин, полягає в тому, щоб шукати Господнього керівництва в усіх справах життя – щоб ніколи не пориватись робити яку-небудь справу, життєву чи духовну, без намагання зауважити волю Господа щодо неї... Ми крокуємо до Ханаану і знаємо, що перш ніж ми зможемо успадкувати обітниці, ми повинні перейти ще інші потрібні нам випробування. Уроком для нас є негайний і цілковитий послух Господньому керівництву, без нарікань – з радістю. А цього можна сподіватися лише з боку тих, котрі засвоїли попередні уроки, дані їм, і перш за все уроки віри – довір’я до Господньої сили, доброти і вірності. WT '02-251, 249.

Що за потіха і заспокоєння міститься в цих запевненнях! Це справді чудові слова життя! Вони надихають нас надією. Якщо Бог прийме досконалі прагнення серця замість абсолютної досконалості тіла, то ми дійсно маємо надію досягнути критерію, який Він позначив для нас – критерію досконалості... Ми можемо ходити за Духом, хоча, коли мова йде про наші смертні тіла, ми не можемо піднятися до вимог Духа. Наш розум може піднятися до Духа, наші прагнення можуть бути досконалими, і саме цього наш Небесний Отець шукає в нас – досконалості прагнень. WT '02-248.

Ми повинні засвоїти урок, що життя людини не полягає в численності речей, які вона має (їжа та одяг), а що її життя, в найповнішому, найвеличнішому, найвищому значенні, залежить від її повного підкорення божественній волі: від її пильної уваги до кожного слова, що походить з уст Бога, – до кожного застереження, кожного підбадьорення, кожної обітниці, які необхідні для розвитку тих, кого Бог тепер кличе до вічного життя як співспадкоємців з Його Сином в Царстві. Тож, як послідовники, учні Господа Ісуса, стараймося щораз більше берегти в пам’яті вказівки слів цього вірша і поводитися згідно з ними. WT '02-246, 248.

Ми не можемо мати надто багато радіючих християн, та й вони не можуть занадто радіти, якщо вони радіють в Господі. Ця радість не обов’язково є бурхливою, ані навпаки. Вона свідчить про спокій, щасливість, мир, задоволення душі й зовсім не означає, що при цьому обов’язкова галаслива показність, як дехто, мабуть, помилково вважає... Завжди радіти можуть лише ті, котрі живуть дуже близько Господа і завжди можуть відчувати свою єдність з Ним, Його охорону і опіку над собою і певність Його обітниці, що все допомагатиме на добре для їхнього найвищого благополуччя як Нових Створінь. WT '03-7.

Грецьке слово, перекладене тут на “лагідність [поміркованість]”, здається, містить в собі думку про розсудливість і не надто строге домагання своїх прав. Милосердя і поблажливість є рисами, які напевно вимагатимуться від усіх, котрі мали б бути членами Тіла Помазанця. Нашим правилом повинна бути вірність у виконанні, наскільки можливо, всього, що від нас вимагатиме справедливість, і милосердя стосовно всіх наших вимог справедливості від інших. Так ми будемо дітьми нашого Отця, Який в небесах, бо Він є добрий і милосердний до невдячних. WT '03-7.