Мабуть, кожен з власного досвіду повністю погодиться з думкою, що язик своїм впливом (як на добре, так і на зле) могутніший за будь-який інший член тіла. Досвід показує також, що у переважній більшості випадків легше контролювати будь-який інший орган, аніж язик. Язик є таким спритним слугою, що кожну амбіцію, пристрасть і схильність зіпсутої природи він намагається використати як служителя, знаряддя для зла. Тому від християнина вимагається більше пильності, мудрості та обережності, щоб управляти цим членом свого тіла і підкоряти його новому розуму в Христі, щоб для нього чи для інших язик був не перешкодою, а, навпаки, допомогою на вузькій дорозі. WT '97-156.

Ми забуваємо те, що позаду, бо саме так слід робити. Бог також це забуває і каже, що Він кинув усі наші вади позад Себе, що всі наші вади закриті від Його очей заслугою Того, Хто полюбив нас і помер за нас, Того, Кого ми любимо і Кому довіряємо, і слідами Котрого намагаємось іти з більшою чи меншою недосконалістю в залежності від хиб, успадкованих нами в тілі. Це не означає, що ми радимо легковажити або швидко забувати помилки чи невдачі. В міру нашої спроможності їх потрібно виправляти, і щодня потрібно шукати божественного прощення за ці недоліки. WT '04-23.

Наші прохання щораз більше повинні бути про благодать, мудрість, плоди Духа і нагоди служіння Господу і братам, про постійне зростання на подобу Божого дорогого Сина... Хто за таких умов може сумніватися, що обіцяний “мир Божий, що вищий від усякого розуму” не берегтиме такі “серця” та їхні “думки”? Цей мир сам по собі розвіє одне з найбільших лих, яке гнітить серця багатьох. В серцях, наповнених таким миром, не знайдеться багато місця для самолюбства та амбітності. Божественний мир може мешкати в наших серцях і керувати ними, оберігаючи від тривог і суєти світу навіть тоді, коли ми оточені несприятливими обставинами – навіть тоді, коли сам противник напосідає на нас через своїх введених в оману посланців. WT '04-24.

Всі життєві справи навчать нас лекцій, корисних на майбутнє, якщо ми їх приймемо. Мабуть, у рибальстві було щось особливо корисне – щось особливо схоже до великої праці, якою апостоли мали бути зайняті решту свого життя. Наш Господь натякає на це в Своєму поклику. Рибальство вимагає енергії, такту, від­повідної приманки і того, щоб рибалки не було видно. І цих чотирьох речей вимагає духовне рибальство, яким Господь дає нам привілей займатись. Ми повинні пам'ятати, що так само, як рибу легко наполохати, коли вона бачить, що хтось хоче її впіймати, так само люди бояться, що їх хтось чимось упіймає – особливо, якщо вони мають хоч найменшу підозру, що можуть втратити свою свободу, – а саме так посвячення виглядає для світу. WT '04-26, 27.

На превеликий жаль багато справжніх Божих дітей знемагає, упадає духом і є в небезпеці втратити головну нагороду через те, що вони перестали думати про Господа і про те, як вірно Він переносив протистояння, перестали вивчати, вникати розумом і зважати на це. Якщо б вони роздумували про Його досконалість і про те, як представлене в Ньому світло світило в темряві і не було оцінене, то вони б сподівалися, що світло, яке сяє від них, також не оцінять. Якщо б вони роздумували, як Господь страждав у всіх відношеннях несправедливо і в ім’я праведності, а тоді згадали б, що їхня власна поведінка, навіть при найкращих намірах, є недосконалою, то це додало б їм сили переносити труднощі, як добрі воїни, і не знемагати в добрих ділах, і не падати духом, коли вони терплять перекір. WT '04-43.

Саме так є з усіма Господніми послідовниками: вони постійно повинні вчитися уникати цієї занадто строгої схильності засуджувати і нищити інших людей, одночасно прагнучи милості для себе. Правило, яке встановив Господь, полягає в тому, що ми повинні сподіватися милості від Нього лише в тій мірі, в якій виявляємо цю рису в стосунку до інших. Схильність шукати помилки, яка готова звинувачувати і засуджувати кожного, виявляє поганий стан серця – стан, якого весь Господній народ повинен остерігатися. Милість, доброта, любов – ось елементи характеру, які Він хоче бачити в духовних ізраїльтянах, і без яких ми не можемо довго залишатися Його дітьми. WT '04-43.

Надії, збудовані на Господніх обітницях, які не супроводжуються ділами, є надіями, збудованими на піску. Лише справа часу, коли прийде пора великого випробування і такі надії виявляться більш, ніж марними. Виявиться, що вони обманули свого власника, котрий почувався безпечним у своєму переконанні, що він має частку в Царстві. І навпаки, ті, котрі будують із послухом, визнаючи і шануючи Господа своїм серцем, а також устами, підтверджуючи свою віру ділами і приносячи плоди, які свідчать про їхнє живе споріднення з Господом, – ті пройдуть крізь всі життєві бурі і ніколи не спіткнуться, ніколи не захитаються, тому що вони на твердій основі. WT '04-46.

Ми сіємо для тіла кожного разу, коли дозволяємо тілесним, самолюбним, несправедливим, нечестивим бажанням плоті керувати нашим серцем і життям. Кожне таке сіяння сприяє наступному сіянню і чинить більш неминучим кінець такої дороги, яким є смерть – Друга Смерть. І навпаки, кожне сіяння для Духа, кожна відсіч самолюбним жаданням тіла і т.п., кожен прояв нового розуму, нової волі в духовному напрямку – до того, що є чисте, шляхетне, добре і правдиве, – є сіянням для Духа, яке принесе додаткові плоди Духа, благодаті Духа і, якщо його наполегливо продовжувати, в кінцевому результаті принесе нам вічне життя і Царство – згідно з милостивими Господніми обітницями і розпорядженнями. WT '04-57.

Кожний досвід повинен бути корисним для нас. Коли на початку ми були полохливі і голосно волали, то згодом отримували допомогу, хоча, можливо, й з докором: “О, маловірні”. Однак з кожним наступним уроком Учитель сподівається – і ми самі повинні сподіватися – більшої віри, більшого довір’я, більшого миру, більшої радості в Господі, більшої впевненості в Його присутності з нами, в Його опіці над нами і в Його силі визволити нас від противника і від всякого зла і врешті-решт благополучно привести нас до бажаної пристані – небесного Царства. WT '04-60.

Стародавнє минуло і все стало новим лише в нашому розумі, в нашій волі. Насправді ця зміна завершиться тоді, коли це смертне зодягнеться в несмертельне, коли це тлінне буде підняте в нетлінні – підняте в славі, в силі, як духовна істота. Але тим часом, щоб бути гідними участі в Першому Воскресінні, від нас вимагається виявляти готовність нашого розуму, наше палке бажання бути всім тим, чим Господь бажав би, щоб ми були. І найкраще це можна продемонструвати Господу і нам самим (або довести, що воно більш корисне) дотриманням строгого нагляду над нашим серцем і нашими думками. WT '04-25.

Очевидно, що божественний метод полягає в чіткому розмежуванні слуг Бога від слуг зла. Привілей свідкувати про Бога, тобто бути послами для Правди, є милістю, призначеною для народу Господа. Він не звертається ні до лукавого, ні до впалих демонів, ні до злих чоловіків чи жінок, щоб вони були вісниками доброї новини. Господній народ повинен звертати на це пильну увагу і відкидати служіння кожного, хто не дає доказів сердечної єдності з Господом. “А до грішника Бог промовляє: “Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого не устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув” (Псалом 50: 16, 17). WT '04-28.

Наш Господь звертає увагу на те, як потрібно вивчати такі прості речі в природі і розмірковувати про них. Уроки, які потрібно засвоїти в зв’язку зі всіма життєвими справами, будуть корисними для тих, котрі підходять до такого вивчення з правильної точки зору, з точки зору віри в Творця і усвідомлення, що Він неминуче є уособленням і представником найвищих і найшляхетніших якостей, які людський розум може збагнути, – що Він є досконалий в Справедливості, досконалий в Мудрості, досконалий в Силі, досконалий в Любові... Серце, яке міркує таким чином, робить поступ, зростає в благодаті, в знанні, в любові. Серце, яке не здатне роздумувати про мале, втрачає здатність оцінити більше, а це заважає йому належно роздумувати про Бога, правильно оцінювати Його план і, таким чином, правильно оцінювати Його характер. WT '04-37, 38.

Хоча Господній народ теперішнього віку не має бути суджений по його ділах, а по його вірі, однак від нього будуть вимагатися і діла. Нашими ділами ми виявляємо нашу віру. І дяка Богу, що недосконалі діла можуть показати Йому відданість наших намірів, нашої волі... Якщо наші діла доводять Господу щирість нашої віри, ця віра буде прийнятна для Нього, і ми будемо вважатися досконалими і будемо обдаровані часткою в Царстві та всіма великими і цінними речами, які Господь приготував для тих, хто любить Його не лише словом, але й ділом, – для тих, хто старається показати, виявити свою любов через життєві діла. WT '04-45.

Ми повинні зростати в любові, і любов є головною річчю. Однак перш ніж ми здатні чинити більший поступ у розвитку любові, ми повинні навчитися бути справедливими, правильними, праведними. Вірне представлення думки, даної в цій приказці, полягає в тому, що людина повинна бути справедливою, перш ніж вона може бути великодушною. Тому Господньому народу, Новому Створінню, потрібно постійно вчитися справедливості і щодня впроваджувати в життя уроки, представлені в божественному Слові. Ті, котрі закладають цю властиву основу характеру ще до того, як почали будувати любов, переконаються, що вони чинять належний поступ. Вся любов, заснована на несправедливості чи хибних ідеях про праведність, є оманливою і не є любов’ю, якої Господь вимагає як випробування учнівства. WT '04-56, 57.

Очевидно, що від часу, коли ми стали Господніми послідовниками, наші щоденні випробування були керовані та стережені невидимою силою з тою метою, щоб, як учні в школі Христа, ми всі могли бути навчені Ним і щораз більше розвивали благодаті Духа, і особливо віру. Сьогодні ми, мабуть, не можемо повністю оцінити, наскільки важливою є віра. Вона, ймовірно, є саме тим, чого Господь особливо шукає в тих, котрі тепер є покликані бути Його послідовниками... Отже, відповідно до нашої віри ми будемо здатні радіти навіть у горі. Ми не можемо тішитися стражданнями, ми можемо тішитися думкою, яку дає віра, а саме: що вони є лише легким горем, яке достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги. WT '04-59.

“Я буду співати про силу Твою, буду радісно вранці хвалити Твою милість, бо для мене Ти був в день недолі моєї твердинею й захистом” (Псалом 59: 17).

Ми не можемо дивитися на марнотратство кого-небудь з посвяченого Господнього народу без почуття, що, незважаючи на те, як багато поступу зроблено ним в деяких відношеннях у пізнанні Господнього розуму, в цьому відношенні він все-таки відстає. Оцінювання дару і пошана до Того, Хто його дає, означає старанність і вміння розпорядитись всім, що приходить до нас від нашого небесного Отця – речами земними і речами духовними. Згідно з притчами нашого Господа, Він значною мірою вимірює нашу любов і ревність нашим вживанням або занедбанням дарованих нам тепер талантів, нагод і благословень (земних і духовних). WT '04-77.

Будьмо напоготові, щоб дати всім голодним і спраглим той благословенний харч, який так вельми відсвіжив і підкріпив нас. Якщо вони не отримають його, то ослабнуть в путі, виглядаючи за іншою їжею. Ми маємо саме те, чого потребують всі домочадці віри. Без цього вони не можуть встояти, не можуть наполегливо йти вперед і неодмінно впадуть духом. Якими б фінансовими коштами ми не володіли, щоб посилати хліб життя іншим, яке б знання Правди ми не мали, цього не можна ні самолюбно накопичувати, ні самолюбно використовувати для себе. Це слід посвятити Господу, і з цього посвячення Господь принесе благословення іншим і збільшить благословення для нашого розуму і серця. WT '04-78.

О, якби всі з дорогого Господнього народу могли зрозуміти, яке значення має мудрість в їхніх зусиллях служити Правді! Наш Господь не лише навчав нас бути мудрими, як змії, і невинними, як голубки, але проілюстрував цей урок на прикладі власної поведінки, говорячи якось апостолам: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести”. Ми також повинні засвоїти, що є сприятливий і несприятливий час для згадування про деякі правди, і що є мудрі й немудрі способи їх представлення. Недостатньо того, що ми не говоримо неправди; недостатньо того, що ми говоримо правду. На додаток ми повинні старатися говорити правду в любові, а вихована любов використовує мудрість, щоб звершити більше добра. WT '04-91.

Важливо, щоб ми чітко усвідомлювали собі, що коли ми не беремо участі в Його чаші і не занурені в Його смерть, ми не можемо мати жодної частки в Його Царстві слави. Тож давайте вважати всі інші речі втратою і сміттям, щоб тільки набути цей необхідний досвід. Набуваючи його, не будьмо боязливими, ані не дивуймось вогняним випробуванням, які приходять, щоб випробувати нас, немов би з нами трапилось щось дивовижне. Навпаки, навіть до цього ми були покликані – щоб тепер мати змогу страждати з Господом, а в майбутньому разом з Ним прославитись. WT '04-138, 139.

Серед поган правителі є панами, які ніколи не служать, а тільки приймають служіння. Але між послідовниками Ісуса має бути протилежне правило: той, хто найбільше служить, повинен бути найвище шанований. Яка краса міститься в цьому божественному порядку! Наскільки всім здорово мислячим до душі викладені в ньому принципи! Які мудрі ці принципи і наскільки протилежні духу світа! Дійсно, в цьому значенні слова послідовники Господа є особливим народом в своєму старанні вершити добрі діла – служити один одному і робити добро всім людям, коли є нагода. WT '04-140.

Ми не раз дивувались, де були Петро, Іван, Яків, що вони не бачили тягаря Учителя і не підбігли, щоб запропонувати свою допомогу? Якщо ми схильні заздрити Симону, котрий мав привілей допомогти Учителю нести хрест, то подумаймо, що багато Господніх братів щодня несуть символічні хрести, і що в нас є привілей допомагати їм, і що будь-яку послугу, зроблену для Його вірних послідовників, Господь згідний вважати послугою, зробленою для Нього особисто... Як дерев’яний хрест не був найважчим тягарем нашого Господа, так і Його послідовники мають хрести, які світ не бачить, але про які “брати” повинні знати. “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового”. WT '04-155.

Нехай світ веде свою боротьбу: Господь наглядатиме, і остаточні наслідки будуть славними. Нехай ті, котрі належать до нового народу, до нового Царства, яке не є з цього світу, не вживають жодної тілесної зброї, а лише меч Духа. Борімось доброю боротьбою віри, схопімось за славні речі, виставлені перед нами, і не лише самі стіймо, а допомагаймо стояти всім, хто зачатий тим самим Духом, є членом того самого небесного воїнства і має повноту в Тому, Хто є Головою Тіла, Провідником нашого Спасіння. WT '04-207, 205.

Це дуже втішлива і підбадьорлива порада Писання. Однак в міру того, як минають роки членства в Божій родині і навчання в школі Христа, всі з Господнього народу мають щораз чіткіше усвідомлювати, що вони не повинні просити Господа керувати їхніми справами згідно з їхньою мудрістю. Вони не повинні вимагати, щоб їхня воля виконувалася на землі чи на небі. Розповідаючи Господу про свої тягарі, великі й малі, вони мають усвідомлювати і приймати Його співчуття і любов, застосовувати для своїх сердець цілющий бальзам запевнень Його Слова, що Він може і хоче вчинити всі їхні випробування корисними для них, якщо вони пробуватимуть в Ньому з вірою і довір’ям. WT '04-237.

WT '04-237.

Нам доручено шукати покірних і засмучених, котрі усвідомили власні недоліки і слабкості, котрі шукають пристановища і визволення. Частиною нашого доручення є вказати їм на Божого Агнця, Котрий бере гріх світу, вказати їм на красу воскресіння (замість попелу смерті) та на славу, яка незабаром, як пообіцяв Господь, займе місце духа пригнічення і розчарування, місце смутку і горя цього теперішнього часу. Нам доручено говорити таким, що “радість [приходить] на ранок”, допомагати їм піднятися, одразу вкласти на себе одежу хвали і почати ходити в оновленні життя, співаючи “пісню нову – для нашого Бога хвалу”. WT '04-295.

Можемо бути впевнені, що ті, котрі з радістю переносять в ім’я Господа, в ім’я Правди найбільшу ганьбу, найбільше приниження, найбільші випробування, найбільші переслідування в цьому теперішньому житті і тому мають досвід, який найбільше нагадує досвід нашого Учителя і Взірця, в майбутньому матимуть велику нагороду – відповідну їхній вірності, виявленій в таких жертвах. Як проголосив апостол, “зоря від зорі відрізняється славою”. WT '01-55.

“Не можете Богові служити й мамоні”. Досвід і спостереження це підтверджують, тому зазвичай ми бачимо, що в духовних справах люди є або холодні, або гарячі... Ми повинні “шукати найперше [головним чином] Царства Божого”. Це повинно бути нашою головною турботою і повинно займати весь наш час, увагу, думки, енергію, вплив і засоби, які ми маємо, – зрозуміло, за винятком речей, необхідних для повсякденного життя. І наша любов та ревність будуть проявлятися в тому, наскільки ми готові навіть ці речі жертвувати на користь небесних. WT '01-61.

Ті, котрі скуштували, що добрий Господь, котрі збагнули, що Його милість краща над життя, і котрі з радістю кладуть на Його вівтар кожну добру земну думку, надію та амбіцію, ті з радістю розповідають благу вість іншим. Вони з радістю розповідають про чесноти Того, Хто покликав їх з темряви до дивного Свого світла. Це послання є занадто добре, щоб його втримувати, і вони не лише не вимагають, щоб їх наймали проголошувати його, але готові, щоб це проголошення і пов’язана з ним втіха Божою ласкою їм чогось коштували – коштували їм неспокою, коштували грошей, втрати земної дружби, напруження і навіть розриву сімейних уз, коштували їм несхвалення світу і церковництва. WT '01-246.