Якщо посвячення вчинене для Господа, то кожна жертва наших законних прав та інтересів на користь нас як Нових Створінь, на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи приятелів, братів у Христі вважається Господом як зроблена для Нього. Водночас, якщо ті самі послуги були зроблені з якоїсь іншої причини – кимсь невиправданим і непосвяченим Господу, або просто зроблені для когось, але не як жертва для Господа, – то нам, як священикам, це не буде залічене як наша жертва. WT '03-407.

По-справжньому бути зайнятим у Господній службі означає: по-перше, ретельно і постійно досліджувати Божий план; по-друге, вбирати в себе його дух, який провадить, по-третє, до палкого ентузіазму втілювати цей план і, у міру здатності, бути активним у службі йому, якого б кошту чи жертви це не вимагало. WT '03-164, 165.

Ті, котрі мають справжню і щиру віру в Бога, готові вірити Йому на слово. Початкові принципи вчення давно мали бути закладені в них; велика частина надбудови із золота, срібла і дорогоцінного каміння вже повинна бути зведена, і ця праця повинна невпинно просуватися вперед. Такі особи, якщо вони віддані та вірні Богу, здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому ми в це віримо, а тоді повинні бути відважні та безкомпромісні, проголошуючи це, бо “коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готовитись буде?” WT '03-167.

Якщо ми випустили з уваги факт, що Бог рахується з нами з точки зору волі, якщо ми дійшли до того, що самі оцінюємо себе (і вважаємо, що Бог оцінює нас) за тілом, то напевно ми такою ж мірою потрапимо в темряву, сум’яття і зневіру. Але, з другого боку, не забуваймо, що дух, тобто воля, вважається живим завдяки його праведності, завдяки тому, що він є в згоді з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими стосовно волі (наміру), яка керує нашою поведінкою в житті, а пам’ятаймо, що будь-яка недбалість означатиме відповідну втрату в духовному житті. Для нас завжди є можливим правильно бажати, і ніщо, крім повної відданості, не може бути прийнятним для Бога в Христі. WT '03-171.

Отже умови, на яких може тривати наше споріднення з Господом і наша надія на частку в славі Першого Воскресіння, включають, як виразно стверджено, умертвлення вчинків тіла – стримування тілесних уподобань, віддання їх на смерть, розпинання їх, вживання їх у службі Господу та Його справі. Таке умертвлення тілесних вчинків, така битва проти слабкостей тіла – це те, що апостол в іншому місці називає “боротьбою”, коли він говорить нам, що тіло воює проти духа, а дух, в свою чергу, воює проти тіла, бо вони протилежні один одному і будуть противниками до кінця життя. І якщо дух був охочий і з усіх сил боровся проти слабкостей тіла, то Господь, завдяки заслузі Відкупителя, зарахує повну перемогу. WT '03-172.

Отже, це – керуючий принцип, за допомогою якого ми можемо пізнати наше справжнє становище не лише на початку бігу, але й до самого його кінця, тобто, якщо ми ведені Духом Божим – якщо це напрямок, в якому ми йдемо, і якщо це те, що ми шукаємо, – тоді ми є синами Бога. Він визнає і приймає всіх, котрі прийшли до Нього через Христа, котрі покладаються на заслугу весільних шат і котрі продовжують залишатися в цьому стані серця. WT '03-173.

Ми повинні хутко говорити іншим найкращу новину, яку ми маємо. Співчуття до стогнучого створіння в різних життєвих випробуваннях повинні вести нас до того, щоб вказувати на Господні обітниці щодо Царства, яке надходить, і благословення, яке тоді буде для всіх племен землі. Кожний, хто таким чином не проголошує щоденно, при кожній підхожій нагоді, дає доказ недостачі знання чи віри в об’явлення, або самолюбства, якого Господь не може схвалити, і яке, якщо в ньому тривати, в кінцевому результаті позбавить його частки в Царстві. WT '03-174.

Ми всі повинні розуміти, що для здійснення милосердних обітниць Бога щодо нас ми зобов’язані щось робити. Коли йдеться про справи теперішнього життя, Він обіцяв, що хліб та вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми повинні нехтувати розумними нагодами, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам незабаром частку в Царстві, але наш обов’язок – чинити наше покликання і вибрання міцними. Бог повністю здібний і цілковито охочий виконати все зі Свого боку в будь-якій справі, але для нашої користі Він закликає нас показати нашу віру через наші діла – через нашу співпрацю з Ним усіма розумними способами. WT '03-175.

Загальна думка між вчителями хибних вчень, котрі вважають, що бути утвердженим у вірі необов’язково і недоцільно, полягає в тому... що бути утвердженим у вірі означає бути фанатиком. Так буває тоді, коли хтось є настільки нечесний розумом, що приймає і цупко тримається того, що він ніколи не довів ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто приймає Боже Слово в простоті віри і з усією пошаною до Бога, не є нерозумним фанатиком. Такі і тільки такі є дійсно утверджені в Правді. Відмінність між сильним та стійким християнином і фанатиком полягає в тому, що один є утверджений в Правді, тоді як інший утверджений в неправді. WT '03-199.

Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це чаша радості і чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би мати частку в радощах Господа, повинен також мати частку в Його чаші страждань. Ми повинні страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Але ми вважаємо страждання цього теперішнього часу не вартими порівняння зі славою, котра об’явиться в нас, а отже ми можемо радіти в горі, щоб, як переливаються страждання, так переливалася б і  радість, і разом з апостолом ми можемо говорити: “Радійте, і знову кажу: радійте”. WT '03-413.

Ми повинні пам’ятати, що кожний з нас має лише одну жертву, і її потрібно складати Господу день у день, використовуючи кожну нагоду, яка нам трапляється, щоб служити Йому і тим, хто Його. Ми повинні пам’ятати, що хоча вона складається з багатьох маленьких жертв (деякі з них надто малі, щоб їх згадувати і навіть розглядати), однак всі вони будуть потрібні для завершення цієї єдиної жертви, яку ми вчинили на початку нашого вступу до Його сім’ї. Коли ми віддали нашу волю, ми віддали все, що в нас є, і будь-яке ухиляння в будь-яких малих життєвих справах – будь-яка відмова жертвувати те, що на нашу думку було б приємне Господу, – означає затримування того, що ми Йому посвятили. WT '03-408.

Як багато сподіваних членів Царського Священства виявляє, що вони осквернились злобою, лукавством, лицемірством, заздрістю, лихослів’ям! З певністю можна сказати, що кожен має деякі, якщо не всі, з цих слабкостей тіла, з якими потрібно боротися, – особливо після того, як він розпочав виконувати свої священичі обов’язки. Як дбайливо всі повинні намагатися усунути всі ці речі! Як ретельно кожен повинен досліджувати не лише всякий вчинок, всяке слово і всяку думку, але й, на додаток, всякий мотив, який лежить в основі його слів, думок і дій – щоб вони могли бути щораз більше очищеними від земної скверни і щораз більше прийнятними для Господа! WT '03-408.

Що означає зростати в благодаті? Це означає зростати в милості у Господа завдяки тісному особистому знайомству і спільності духа з Ним... Зростати таким чином в благодаті і не зростати в знанні є неможливо, тому що особлива мета такої спільності полягає в тому, щоб будувати нас у досконалішому знанні Господа і знайомстві з Ним – привести нас до тіснішої співпраці з божественним планом і дати нам привілей бути “співробітниками” з Ним у здійсненні цього плану. Отже, якщо ми любимо і слухаємося Господа і бажаємо зростати в Його милості, то Його писане Слово є предметом наших щоденних роздумів і досліджень, і таким чином ми зростаємо в знанні. WT '03-200.

Ми бачимо, що Бог дозволяє зло у світі, щоб світ міг засвоїти деякі лекції гіркого досвіду як природну відплату за лихі вчинки. Однак ми бачимо також, що зло служить святим – служить їхньому випробуванню, шліфуванню і очищенню, роблячи їх готовими і доводячи їхню гідність, як переможців, успадкувати чудові речі, які Бог береже для вірних. WT '03-94.

Ніколи не забуваймо, що ми – “вибраний рід”, відокремлений від основної маси номінальних християн, а також від світу. Ми маємо вищі надії, цілі й устремління, ми привілейовані яснішим баченням глибоких Божих речей і покликані з нашої попередньої темряви до Його дивного світла. Отож, коли ми таким чином відокремлені від світу і від християн, котрі мають значну міру світського духа, то чи ж дивно, якщо ми виявимо, що всі вони не є в згоді з нами та ігнорують нас або протидіють нам. WT '03-164.

Сьогодні переслідування є більш витончені, ніж в будь-який попередній період. Сьогодні вірних не каменують буквальним камінням, в них не стріляють буквальними стрілами і буквально не стинають їм голови. Однак надалі так ведеться, що нечестиві пускають в праведних стріли “гострих слів”, і багато з них внаслідок своєї вірності зносять докори, лихослів’я і відлучені від товариства – “обезглавлені за свідчення Ісуса” (Дерк.). Нехай усі вони наслідують Степана, першого християнського мученика. Нехай свої свідчення вони дають з таким же сяючим обличчям, як у нього. Нехай їхні очі віри бачать Ісуса по правиці Маєстату на Висоті як свого Заступника і Визволителя. Нехай їхні слова будуть стримані, як слова Степана, і нехай їх стосується те, що написано про нього, – “повний ласки та сили” і “повний Духа Святого”. WT '97-57.

Наш відпочинок в Господі є настільки повним, наскільки ми віримо в Нього. Той, хто повністю вірить, той повністю відпочиває. Хто вірить лише частково, той лише частково відпочиває. Ідеальним станом духовного ізраїльтянина є здобуття досконалого відпочинку, досконалого дотримання Суботи в його теперішньому житті, а також чекання і праця задля іншого, повнішого відпочинку – справжнього відпочинку досконалого стану, відпочинку, котрий залишається для Божого народу. “Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку [Суботи], щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим [тілесного Ізраїлю]” (Євреїв 4: 9-11). WT '99-253.

Від принципів ніколи не можна відмовлятися з жодних міркувань. Але свободи й особисті права часто можна зігнорувати в інтересах інших і для божественного вподобання. В обороні принципів апостол Павло був готовий йти на що завгодно (Гал. 2: 5, 11), але в жертвуванні своїх земних прав, привілеїв і свобод в ім’я Христа і церкви апостол, очевидно, був наступним після нашого Господа Ісуса і є благородним прикладом для всієї церкви. WT '97-75.

“Люди вибрані” – це люди особливі не одягом, не манерами, не мовою, не недоладними, безглуздими звичками та екстравагантністю, а особливі тим, що вони відділені від світу і від духа світу. Вони мають Духа Христа – духа повного посвячення Господу і відокремленості від світу та його самолюбних намірів. Вони особливі своєю відданістю Слову Господа як їхньому єдиному закону. Вони особливі тим, що відкидають світську мудрість, коли вона суперечить божественному об’явленню. Вони особливі тим, що перебувають у світі, але не є зі світу. Вони особливі тим, що мають тверду віру і завзято поступають згідно з цією вірою. Вони особливі тим, що жертвують себе і не знають іншої волі, крім волі свого Царя. Вони особливі тим, що знають Правду і спроможні дати відповідь про надію, що в них, тоді як інші лише будують здогадки, дивуються і сумніваються. WT '97-95.

Усім нам було б добре пам’ятати, що всі благодаті Духа і весь поступ у знанні божественних речей, якого ми вже досягли і який може допомогти нам наблизитися до Бога і святості, прийшли до нас через Писання Старого Заповіту і через слова нашого Господа і Його натхнених апостолів. Тому немає жодної потреби звертатися до інших джерел за справжньою мудрістю, яка приготувала б нас до обіцяного спасіння. WT '97-170.

Дух Господа, яким наділений Його народ, не є духом страху, а, навпаки, духом сили, активності, завзяття, пробудженого любов’ю. Це повна любові відданість Богу і бажання подобатися і служити Йому. Це повна любові відданість Правді і повна любові відданість Божому народу, бажання будувати його у святих речах і робити добро всім людям, коли є нагода. Це дух “здорового розуму” – розуму, який утверджений і зміцнений Словом Господа в кожній справі. І хоча цей розум зовсім не боїться людей, він є мудрим в оцінюванні часів, пір і методів вживання енергії любові, що палає, мов вогонь, у посвяченому серці. WT '97-170.

Це означає, що члени Тіла Христа повинні мати взаємну турботу про благополуччя один одного, повинні берегти один одного незаплямленими, святими, невинними і допомагати один одному долати випробування, спокуси і перепони цього теперішнього злого світу, які випливають з трьох джерел спокуси: “світа, тіла та диявола”. Лише тоді, коли ми плекаємо різні чесноти духа – покору, терпеливість, доброту, братерську доброзичливість, любов, – ми можемо сподіватися бути особливим чином корисними для інших, допомагаючи їм одягатися у все те, що оздоблює характер і очищує життя, і звільнятися від скверни світу та тіла. WT '97-243.

До якої б міри природна розбещеність, спадковість і нервові розлади не підштовхували до духа дратівливості, мовчазності та образливості, кожне серце, наповнене Господнім Духом, повинно противитись цьому нахилу до зла в своєму тілі і повинно вести проти нього добру боротьбу. Недостатньо сказати: “Така моя звичка”, – адже всі звички зіпсутої природи є погані. Завдання нової природи – перемагати стару природу в цьому та в інших вчинках тіла і диявола. І небагато що показує нашим приятелям та домашнім силу чесноти Любові більше, ніж це. Зростаючи, ця чеснота повинна робити кожну Божу дитину особою милої вдачі. WT '97-247.

Ми ніколи не повинні підхоплювати або вживати погані слова, методи чи манеру поведінки. Поступати так означає тимчасово приєднатися до ворога або визнавати, що його знаряддя і методи є кращими, ніж знаряддя і методи Провідника, Якому ми належимо. Відповідати гнівом на гнів, лихослів’ям на лихослів’я, гіркими словами на гіркі слова, наклепом на наклеп, переслідуванням на переслідування, ударом на удар або ще щось подібне, було би спробою перемагати зло злом. Нам наказано уникати того, що притаманне нашій зіпсутій природі, щоб ми могли ґрунтовніше розвивати нову природу. Дозволити противнику ввести нас в оману, щоб тим чи іншим способом вживати його методи, означає бути переможеними злом. WT '97-267.

Всі, котрі намагаються навчати інших про божественний план, виставлені на особливі спокуси, тому честь служити Господу і Його народу вимагає відповідно більшої міри благодатей Святого Духа, а також знання. Тому кожен, хто мав би бути наставником інших, мовним знаряддям Господа, повинен розвивати усі ці різні благодаті Святого Духа, включаючи покору, щоб таке поєднання (Любові) зі знанням могло будувати його самого, а також тих, кому він служить. WT '97-277.

Ап. Павло нагадує, щоб усі розвивали цю чесноту покори, щоб в усякій справі кожен остерігався “не робити нічого підступом або з чванливості”, щоб самовихваляння і прагнення до вищості були відкинуті геть як найбільші вороги Духа Господа і благословення церкви. Навпаки, кожен повинен мати ту скромність розуму, яка здібна бачити добрі якості співчленів і вважати деякі з них щонайменше вищими від своїх власних. Ніколи не потрібно сподіватися, що в якомусь члені якого-небудь зібрання є всі таланти і всі здібності. Тому кожен, якщо він скромного розуму, в змозі бачити в інших деякі добрі якості, тобто чесноти, які перевершують його власні, і він з радістю повинен визнавати їх, а також відповідно шанувати тих, кому вони належать. WT '97-296.

Якщо ми живемо близько Нього, “ходячи з Богом”, ми не будемо відчувати повного задоволення теперішніми надбаннями, умовами тощо, а будемо відчувати себе пілігримами та чужинцями, шукаючи кращого відпочинку, кращого дому, який “Бог приготував тим, хто любить Його”. Але це, як пояснює апостол (вірш 7), стосується лише тих, які ходять вірою, а не видінням. “Маймо ж духа [повні віри в Бога, з радістю ходімо вірою] і воліймо краще бути далеко від тіла [бути бездомними, пілігримами і чужинцями на землі], а домувати у Господа” в дусі нашої спільності. WT '97-305.

“Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, – і серце ваше радітиме, і ніхто радості вашої вам не відійме” (Івана 16: 22).

Це становить важливу частину великої битви життя християнина. Він повинен поборювати природні схильності старої природи і з довір’ям сподіватися перемоги при підтримці великого Провідника його Спасіння. Він не повинен поступатися облесливим і оманливим впливам достатку, ані вмлівати під тягарем напастей. Він не повинен дозволити, щоб життєві випробування озлобили і зробили запеклою його вдачу, зробили його похмурим, сердитим, непривітним або дратівливим. Він не може дозволити, щоб гордість, хвастощі або самовдоволення зростали і набиралися сили від земного достатку, який Господнє провидіння дало йому, щоб випробувати його вірність як управителя. WT '95-20.

Це дуже серйозний злочин проти закону любові та проти Господнього наказу: бути причиною спотикання одного з Його братів (Мт. 18: 6). Однак в Його очах злочином було б також, якби через нас спіткнулися інші – якщо б це перешкоджало їм ставати братами і домочадцями віри. Отже зрозуміло, що хоча знання може усунути усі заборони нашої совісті та всі обмеження нашої свободи, однак любов повинна прийти першою і схвалити свободу, перш ніж ми зможемо нею скористатися. Любов дає нам незмінний наказ, говорячи: “Будеш любити Господа усім своїм серцем, а ближнього свого, як самого себе”. Отже любов, а не знання і не свобода, повинна остаточно вирішувати кожне питання. WT '03-43.